«Господь - мій пастир: Нічого мені не бракуватиме. На буйних пасовиськах він дає мені лежати; веде мене на тихі води. Він відживляє мою душу, веде мене по стежках правих імени ради свого.» (Книга Псалмів 23:1-3)

Акафіст

Коротка історія Акафісту

Акафістами називаються особливі хвалебні пісні на честь Спасителя, Божої Матері або святих.
Слово "акафіст" — грецьке, означає "несідальный", тобто молитовне богослужіння, протягом якого не дозволяється сидіти. Акафісти складаються з 25 пісень: 13 кондаків і 12 ікосів ("кондак" - коротка хвалебна пісня; "ікос" з грец. - велика пісня). Ікоси закінчуються вигуком "Радуйся", а кондаки - "Алилуйя" (з єврейської - "хваліть Бога").

Найдавнішим з усіх вважається акафіст Божій Матері. По його зразку писалися інші акафісти. Він складений з нагоди чудесного рятування Константинополя від персів і аварів, що оточили Царьград з суші й моря в 626 році по Р.Х. при грецькому імператорі Іраклії й Патріарху Сергії. Патріарх Константинопольський Сергій з іконою Пресвятої Богородиці обійшов стіни міста, і небезпека минула. Цей порятунок від варварів відбувся наприкінці п'ятого тижня Великого посту, чому й складений пізніше акафіст установили співати в цей час. Складання акафіста приписують Георгію Писидийському, диякону великої Константинопольської церкви, що жив в половині 7-го століття та змалював ті події Візантійської імперії в прозі й віршах. Звичай співати його на Утрені суботи п'ятої седмиці Великого поста ще більше затвердився після двох нових випадків заступництва Божої Матері, явлених Константинополю під час нападів на нього Сарацинів в 673 і 716 роках.

Акафіст містить хвалебні гімни на честь Діви Матері з вираженням Їй подяки від імені жителів Константинополя за Її чисельні й великі благодіяння, зроблені православним людям. Через Ангела - Благовістника автор багаторазово вітає Богородицю: "Радуйся". Автор перераховує досконалості Божої Матері і Її велич перед Богом, а також різноманітні благодіяння, які постійно відчували до Неї віруючі. У прочан Влахеринському храму в Константинополі цей акафіст користувався великою любов'ю, і вони не дозволяли собі сідати під час його читання.

Церква, разом з подякою за рятування від ворогів, приєднує до моління до Пресвятої Богородиці й прохання про звільнення нас від усяких лих. Цим Церква нагадує віруючим про Небесну Заступницю роду християнського й затверджує розкаюваних у надії на небесну допомогу.

Висота думок, сила виражень і глибина почуття, що пронизують акафісти роблять їх чудовим молитовним посібником для дому й у храмі.