«Дай же Своєму рабові серце розумне, щоб судити народ Твій, щоб розрізняти добре від злого, бо хто потрапить керувати цим великим народом Твоїм?» (Перша книга царів 3:9)

Діяння Апостолів 13

Глава:

Перша апостольська подорож Павла 1-3; Павло на Кіпрі 4-12; Павло в Антіохії 13-52

1 Були ж в Антіохії, у Церкві, що там була, пророки й учителі як ось: Варнава, Симон, прозваний Ніґер, Лукій Киренейський, Манаен, вихований з Іродом тетрархом, і Савло.

2 Якось одного разу, коли вони служили Господеві й постили, Дух Святий промовив: «Відлучіть мені Варнаву і Савла на діло, до якого я їх покликав.»

3 Тоді вони, попостивши й помолившися, поклали на них руки і відпустили.

4 Ті ж, вислані Святим Духом, прибули в Селевкію, а звідти відпливли до Кіпру.

5 Прибувши в Саламіну, почали звіщати слово Боже в юдейських синагогах. Помічником же був при них Йоан.

6 Пройшовши увесь острів аж до Пафосу, знайшли одного чоловіка, ворожбита, ложного юдейського пророка, на ім'я Вар-Ісус,

7 який був з проконсулом Сергієм Павлом, розумною людиною. Цей, покликавши Варнаву і Савла, хотів почути слово Боже.

8 Але Елімас, ворожбит - так бо перекладається його ім'я - виступив проти них, і намагався проконсула від віри відвернути.

9 Тоді Савло, він же й Павло, повний Святого Духа, глянув на нього пильно

10 і мовив: «О повний всякого підступу і всякого лукавства, сину диявола, вороже всякої правди! Чи ж не перестанеш перекручувати прості дороги Господні?

11 Оце тепер на тобі рука Господня: ти станеш сліпим і дочасу не бачитимеш сонця.» І зараз же впала на нього темрява й морок, і він, обертаючися на всі боки, шукав, хто б його повів за руку.

12 Тоді проконсул, бачивши, що сталося, увірував, вельми здивований наукою Господньою.

13 А з Пафосу ті, що були з Павлом, пустилися на море й прибули в Пергу Памфілійську, але Йоан, відлучившися від них, повернувся в Єрусалим.

14 Вони ж, пройшовши поза Пергію, прийшли в Антіохію Пісідійську і дня суботнього ввійшли до синагоги й посідали.

15 А по прочитанні закону та пророків наставники синагоги послали їм сказати: «Мужі брати, як маєте якесь слово втіхи для народу, скажіте.»

16 Встав тоді Павло і, давши знак рукою, мовив: «Мужі ізраїльські й ви, що боїтеся Бога, слухайте!

17 Бог цього народу, Ізраїля, вибрав наших батьків і підняв угору цей народ, під час його побуту в Єгипетській землі, і потужньою рукою вивів їх із неї.

18 І сорок років годував у пустині;

19 вигубивши ж сім народів у землі Ханаанській, дав їм у спадщину їхню землю,

20 майже по чотириста п'ятдесятьох роках. А після цього дав їм суддів аж до пророка Самуїла.

21 Потім вони домагалися царя, і Бог дав їм Саула, сина Кіша, мужа з покоління Веніямина: сорок років.

22 Та (Бог), відкинувши його, настановив їм царем Давида, якому так засвідчив: Я знайшов Давида, сина Єссея, чоловіка мені до серця, що виконає всю мою волю.

23 З його потомства, згідно з обітницею, Бог воздвиг Ізраїлеві Спасителя Ісуса,

24 під час коли Йоан перед його приходом проповідував усьому ізраїльському народові хрищення покаяння.

25 Сповнивши шлях свій, Йоан мовив: Я не той, за кого ви мене вважаєте, та он іде за мною, якому я не гідний взуття розв'язати.

26 Мужі брати, сини роду Авраама, і ті між вами, що бояться Бога! Вам послане оте слово спасіння.

27 Та мешканці Єрусалиму і князі їхні не визнали його, а засудивши його, сповнили слова пророків, які читаються щосуботи.

28 І хоча й не знайшли ніякої смертельної вини на ньому, вимагали у Пилата вбити його.

29 А коли виконали все, що було про нього написане, знявши його з хреста, поклали до гробу.

30 Та Бог воскресив його з мертвих,

31 і він багато днів являвся тим, що прийшли з ним з Галилеї в Єрусалим, які й тепер свідками його перед народом.

32 І ми звіщаємо вам ту обітницю, що була зроблена батькам нашим.

33 Бог її здійснив нам, їхнім дітям, воскресивши Ісуса, як написано у другому псалмі: Ти - мій син; я сьогодні зродив тебе. -

34 А що він воскресив його з мертвих, так що він більш не повернеться у зітління, то (Бог) так промовив: Я дам вам святощі Давида, речі певні. -

35 Ось чому то в іншому місці він каже: Ти не даси твоєму Святому побачити зітління. -

36 Давид же, служивши свого часу волі Божій, помер і був прилучений до своїх предків, і зітління бачив.

37 Той же, що його Бог воскресив, не бачив зітління.

38 Нехай, отже, вам, мужі брати, буде відомо, що ним звіщається вам прощення гріхів, і від усього, в чому ви не могли виправдатися законом Мойсея,

39 ним кожний віруючий виправдується.

40 Уважайте ж, щоб з вами не сталося те, що сказано в пророків:

41 Глядіть, презирливі, дивуйтеся і щезніть, бо діло я зроблю за ваших днів, якому не повірите, коли хтось розповість вам.»

42 Якже вони виходили, їх запросили, щоб вони й наступної суботи говорили їм про те саме.

43 А коли збори розійшлися, чимало юдеїв і побожних прозелітів пішли слідом за Павлом та за Варнавою, які в розмові з ними їх умовляли, щоб перебували в благодаті Божій.

44 Наступної суботи зібралося майже все місто слухати слово Боже.

45 Побачивши той натовп, юдеї сповнилися заздрощів і перечили словам Павла, і хулили.

46 Тоді Павло й Варнава, набравшися сміливости, сказали: «Для вас треба було наперед промовляти слово Боже; та коли ви його відкидаєте від себе й уважаєте себе негідними вічного життя, ось ми звернемося до поган.

47 Так бо звелів Господь нам: Я тебе поставив світлом поганам, щоб ти був спасінням аж до кінців землі.»

48 Чуючи це погани, зраділи і прославляли слово Господнє, та й увірували усі ті, що були призначені до вічного життя.

49 І ширилося слово Господнє по всій країні.

50 Але юдеї підбурили побожних і визначних жінок і перших у місті, і ці вчинили гоніння на Павла і на Варнаву та й прогнали їх із землі своєї.

51 Вони ж, обтрясши на них порох з ніг у себе, пішли в Іконію;

52 учні ж сповнювалися радощами і Святим Духом.