«І впав Йосип на лице батька свого, та й плакав над ним, і цілував його. І звелів Йосип рабам своїм лікарям забальзамувати батька його. І забальзамували ці лікарі Ізраїля.» (Книга Буття 50:1-2)

Послання до Римлян 1

Глава:

Привіт Римлянам 1-7; Павло бажає їх відвідати 8-15; зміст послання 16-17; ідолопоклонства 18-23; моральна розгнузданість 24-32

1 Павло, слуга Христа Ісуса, покликаний апостол, вибраний для Євангелії Божої,

2 яку Бог наперед був обіцяв через своїх пророків у Святих Писаннях

3 про Сина свого, народженого тілом із сімени Давида,

4 установленого сином Божим у силі, духом святости, через воскресіння мертвих, - про Ісуса Христа, Господа нашого,

5 через якого ми одержали ласку й апостольство на послух віри між усіма народами на прославу його імени,

6 між якими й ви - покликані Ісуса Христа;

7 усім, що в Римі, Божим улюбленим, покликаним святим: благодать вам і мир від Бога, нашого Отця, і Господа Ісуса Христа.

8 Насамперед дякую Богові моєму, через Ісуса Христа, за всіх вас, що віра ваша славиться по всьому світі.

9 Свідок бо мені Бог, якому я служу духом моїм, благовістуючи його Сина, що я безперестанно згадую про вас

10 і завжди прошу в моїх молитвах, чи врешті-решт пощастить мені, з волі Божої, прийти до вас;

11 бо прагну вас бачити, щоб поділитися з вами якимнебудь духовним даром, щоб вас зміцнити,

12 тобто підбадьоритись разом, між вами, спільною вірою, вашою і моєю.

13 Не хочу я, брати, від вас таїти, що я часто мав намір прийти до вас, - та досі завжди мені щось ставало на перешкоді, - щоб мати якийнебудь плід і між вами, як і між іншими народами.

14 Я почуваю себе боржником перед греками і чужинцями, розумними і неуками:

15 тож, щодо мене, я готовий і вам, що мешкаєте в Римі, проповідувати Євангелію.

16 Бо я не соромлюся Євангелії: вона бо - сила Божа на спасіння кожному, хто вірує: перше юдеєві, а потім грекові, -

17 справедливість бо Божа об'являється в ній з віри у віру, як написано: «Праведник з віри буде жити.»

18 Бо гнів Божий відкривається з неба на всяку безбожність і несправедливість людей, які правду спиняють несправедливістю;

19 тому що те, що можна відати про Бога, їм явне, бо Бог їм об'явив;

20 невидиме ж його, після створення світу, роздумуванням над творами, стає видиме: його вічна сила і божество, так що нема їм оправдання.

21 Бо, пізнавши Бога, не як Бога прославляли або дякували, але осуєтились у своїх мудруваннях, і притемнилося їхнє нерозумне серце.

22 Заявляючи, що вони мудрі, стали дурними

23 і проміняли славу нетлінного Бога на подобу, що зображує тлінну людину, птахів, четвероногих і гадів.

24 Тому й передав їх Бог за похотями їхнього серця на нечистоту, щоб вони самі сквернили власні тіла між собою.

25 Вони замінили Божу правду на неправду і честь віддавали і служили створінню радше, ніж Творцеві, котрий благословен повіки. Амінь.

26 За це ж і видав їх Бог пристрастям ганебним, бо їхні жінки змінили природні вживання на протиприродні;

27 так само і чоловіки, полишивши природні вживання з жінкою, розпалилися своєю пожадливістю один до одного, чинячи ганьбу, чоловіки на чоловіках, і приймаючи на собі самих належну плату свого блуду.

28 І як вони не вважали потрібним триматися правдивого спізнання Бога, Бог видав їх ледачому розумові чинити негодяще:

29 вони - сповнені всякої неправости, лукавства, захланности, злоби, повні заздрости, убивства, колотнечі, підступу, злоби;

30 вони - обмовники, наклепники, богоненавидники, зухвальці, горді, хвальки, винахідники зла, неслухняні батькам,

31 нерозумні, зрадливі, безсердечні, немилосердні.

32 Вони, хоч спізнали Божий присуд, що, хто таке чинить, заслугує на смерть, не тільки це роблять, але й схвалюють це в тих, що таке чинять.