«І скликав Він Дванадцятьох, і дав їм силу та владу над усіма демонами, і вздоровляти недуги. І послав їх проповідувати Царство Боже та вздоровляти недужих.» (Євангелія від св. Луки 9:1-2)

Послання до Римлян 9

Глава:

Доля Ізраїля: Божі обітниці 1-13; місце вибраного народу займають погани 14-33

1 Я кажу в Христі правду, не обманюю, як свідчить мені моя совість у Святім Дусі.

2 Смуток мені великий і безнастанний біль у моїм серці.

3 Бо я бажав би сам бути відлученим від Христа за братів моїх, рідних мені тілом;

4 вони - ізраїльтяни, їм належить усиновлення і слава, і завіти, і законодавство, і богослужба, й обітниці;

5 їхні отці, з них і Христос тілом, який над усім - Бог, благословенний повіки. Амінь.

6 Воно не так, щоб слово Боже не здійснилося: бо не всі ті, що від Ізраїля - ізраїльтяни;

7 і не тому, що нащадки Авраама - всі діти, але: «Від Ісаака назоветься твоє потомство»,

8 тобто, не тілесні діти - то діти Божі, але діти обітниці вважаються за нащадків.

9 Слово ж обітниці таке: «Цієї самої пори я прийду, і буде син у Сари.»

10 Ба більше: Ревека зачала від одного ложа батька нашого Ісаака;

11 коли ж вони ще й не народились і нічого доброго чи злого не зробили, - щоб постанова Божа була за вибором,

12 не від діл, але від того, який кличе, - їй було сказано: «Старший молодшому буде служити!»

13 Як написано: «Якова полюбив я, Ісава ж зненавидів.»

14 Що ж скажемо? Що Бог несправедливий? Зовсім ні!

15 Бо він каже Мойсеєві: «Помилую, кого хочу помилувати, і змилосерджусь, над ким хочу змилосердитися.»

16 Отже це - не справа того, хто хоче, ані того, хто біжить, але Бога, що милує.

17 Письмо бо каже фараонові: «Власне, на те я тебе поставив, щоб на тобі показати мою силу і щоб по всій землі славилося моє ім'я.»

18 Отож, кого він хоче, того милує, а кого хоче, того чинить затверділим.

19 Скажеш, отже, мені: «Чому ще хтось докоряє? Хто бо спротивиться його волі?»

20 А хто ти такий, чоловіче, що сперечаєшся з Богом? Хіба виріб із глини скаже тому, хто його зробив: «Навіщо зробив єси мене так?»

21 Хіба ганчар не має над глиною влади, щоб із того самого місива зробити одну посудину на честь, а другу на нечесть?

22 Коли ж Бог, хотівши показати гнів свій і виявити свою силу, зносив з великим довготерпінням посудини гніву, що вже були готові на погибель,

23 щоб виявити багатство своєї слави на посудинах милосердя, котрі він наперед приготував на славу,

24 -на нас, яких покликав не тільки від юдеїв, а й від поган, -

25 як і в Осії він говорить: «Назву не мій народ моїм народом, і нелюбу - улюбленою.

26 І на тім місці, де було їм сказано: «Ви - не мій народ!», там їх назвуть синами Бога живого.»

27 Ісая ж про Ізраїля проголошує: «Хоч би число синів Ізраїля було, як морський пісок, тільки останок спасеться»,

28 Господь бо негайно і цілковито виконає своє слово на землі.

29 І як прорік Ісая: «Якби Господь сил не лишив нам насіння, ми були б, як Содом, і стали б подібні до Гомори.»

30 Що ж скажемо? Що погани, які не шукали праведности, осягли праведність, і то праведність, що від віри;

31 Ізраїль же, що шукав закону праведности, не досяг закону праведности.

32 Чому? Бо вони спирались не на віру, а неначе на діла. Вони спотикнулись об камінь спотикання,

33 як написано: «Ось я кладу в Сіоні камінь спотикання і скелю падіння. Хто ж вірує в нього, не осоромиться.»