«Люби Господа, Бога свого, усім серцем своїм, і всією душею своєю, і всім своїм розумом, і з цілої сили своєї! Це заповідь перша!» (Євангелія від св. Марка 12:30-31)

Друге послання до Корінтян 5

Глава:

Після дочасного наступить життя вічне 1-10; любов спонукує ревність 11-21

1 Бо знаємо, що коли земне наше житло, намет, розпадається, то маємо будівлю Божу, будинок нерукотворний, вічний на небі.

2 Тому в ньому й зідхаємо, бажаючи надягнути поверх того наше небесне житло,

3 якщо будемо ще вдягнені, а не нагі.

4 Доки ми в цім наметі, -стогнемо під гнітом, бо не хочемо роздягнутися, лише - вдягнутися, аби те, що в нас смертне, було проглинуте життям.

5 Бог же, що створив нас саме для цього, він дав нам завдаток Духа.

6 Увесь час, отже, ми повні відваги і знаємо, що поки в тілі живемо, перебуваємо далеко від Господа,

7 - бо ходимо вірою, а не видінням, -

8 ми ж відважні й радше воліємо вийти з тіла, щоб жити біля Господа.

9 Тому й намагаємося з усіх сил йому подобатися: чи ми в тілі, чи поза тілом.

10 Всім бо нам треба з'явитися перед судом Христовим, щоб кожний прийняв згідно з тим, що зробив, як був у тілі: чи добре, чи зле.

11 Знаючи, отже, що таке острах Господній, ми переконуємо людей; Богові ж ми стали явні, та надіюся, що й у ваших сумліннях ми - явні.

12 Не хочемо самих себе вам знову поручати, але даємо вам нагоду хвалитися нами, щоб ви мали що відповісти тим, які хваляться видимим, - не тим, що в серці.

13 Бо коли ми не при собі, то для Бога; а коли розсудливі, то для вас.

14 Бо любов до Христа спонукує в нас цю думку: Коли один умер за всіх, то всі вмерли.

15 А він умер за всіх, щоб ті, що живуть, жили вже не для самих себе, а для того, хто за них умер і воскрес.

16 Так що віднині по-людському ми не знаємо нікого. Коли ж і уявляли собі Христа по-людському, то його вже тепер так собі не уявляємо.

17 Тому, коли хтось у Христі, той - нове створіння. Старе минуло, настало нове.

18 Усе ж від Бога, який примирив нас із собою через Христа і дав нам службу примирення.

19 Бо то Бог у Христі примирив собі світ, не враховуючи людям їхніх переступів, поклавши в нас слово примирення.

20 Ми ж посли замість Христа, немов би сам Бог напоумлював через нас. Ми вас благаємо замість Христа: Примиріться з Богом!

21 Того, хто не знав гріха, він за нас зробив гріхом, щоб ми стали Божою праведністю в ньому.