«Хто вірує в Мене, не в Мене він вірує, але в Того, Хто послав Мене. А хто бачить Мене, той бачить Того, хто послав Мене.» (Євангелія від св. Івана 12:44-45)

Перше послання до Солунян 2

Глава:

Діяльність св. Павла в Солуні 1-12; віра й витривалість солунян 13-20

1 Самі ж ви знаєте, брати, що наш прихід до вас не був даремний;

2 але хоч ми перед тим зазнали страждань та зневаг, як вам відомо, у Филиппах, Бог наш дав нам сміливість проповідувати вам Божу Євангелію з великою запопадливістю.

3 Бо наша заохота не має в собі ні облуда, ні нечистоти, ані підступу.

4 Але, як Бог, визнавши нас гідними, доручив нам Євангелію, так ми й говоримо, стараючись подобатися не людям, а Богові, який випробовує серця наші.

5 Та й не було в нас ніколи лестивого слова, як знаєте, ані таємної зажерливої думки. Бог тому свідок!

6 Ми не шукали від людей слави, ні від вас, ані від інших,

7, хоч і могли, як апостоли Христові, бути тягарем вам. Ми, навпаки, були лагідні між вами. Як годувальниця піклується про своїх дітей,

8 так і ми, з палкого до вас почуття, раді були передати вам не лише Божу Євангелію, а й власні душі; такими дорогими ви нам стали.

9 Ви пам'ятаєте, брати, про наш труд та про працю: вночі і вдень ми працювали, щоб з вас когось не обтяжити, та проповідували вам Божу Євангелію.

10 Ви й Бог свідки, як свято, справедливо й бездоганно ми поводилися між вами, віруючими.

11 Самі знаєте, як ми кожного з вас, мов батько своїх дітей,

12 просили, умовляли й заклинали жити достойно перед Богом, який вас кличе до свого Царства і слави.

13 І тому ми також дякуємо Богові безперестанку за те, що ви, ледве почувши від нас слово Боже, прийняли його не як слово людське, а як воно є справді - як Боже слово, що й діє у вас, віруючих.

14 Ви бо, брати, почали наслідувати Божі Церкви, що в Юдеї у Христі Ісусі, бо й ви терпіли те саме від ваших земляків, як і вони від юдеїв,

15 які і Господа Ісуса вбили, і пророків, і нас переслідували, чим вони й Богові не подобалися, і усім людям супротивні.

16 Вони забороняють нам до поган говорити, щоб ті спаслися, тож повсякчасно доповнюють свої провини. Врешті спіткав їх. гнів.

17 А ми, брати, розлучені з вами на коротку хвилину обличчям, не серцем, старалися щоскоріш побачити ваше обличчя: така наша туга за вами.

18 Тому хотіли прийти до вас, таки я, Павло, - раз і вдруге, та сатана перешкодив нам.

19 Яка бо наша надія або радість, або вінець слави, як не ви, перед Господом нашим Ісусом, у день його приходу?

20 Так! Ви - наша слава й наша радість.