«А хмара закрила скинію заповіту, і слава Господня наповнила скинію. І не міг Мойсей увійти до скинії заповіту, бо хмара спочивала над нею ...» (Книга Вихід 40:34-35)

Буття 8

Глава:

Потоп припиняється 1-8; птахи розвідують 9-12; вихід із ковчегу 13-22

1 Згадав Бог про Ноя, про всіх звірів і про всяку скотину, що були з ним у ковчезі, і навів Бог вітер на землю й води стали відпливати.

2 Джерела безодні й небесні загати замкнулись, і дощ із неба припинився.

3 Води ж стали раз-у-раз із землі відступати, і як проминуло сто п'ятдесят днів, опали;

4 і сьомого місяця, сімнадцятого дня (місяця) ковчег осів на горах Арарату.

5 А води опадали дедалі аж до десятого місяця, а першого дня десятого місяця стало видно верхів'я.

6 По сорока днях відчинив Ной вікно, що його був зробив у ковчезі,

7 і випустив крука, і той літав туди й сюди, поки не висохли води на землі.

8 Тоді він випустив голуба, щоб побачити, чи опала вода з поверхні землі.

9 Та голуб не знайшов місця, де вчепитися ногами, і повернувся в ковчег до нього, бо води вкривали ще поверхню землі. Ной простягнув руку й узяв його до себе.

10 Ще сім днів почекав він і знову випустив голуба з ковчега.

11 І повернувся голуб до нього надвечір із свіжозірваним оливковим листком у дзьобі, тож і довідався Ной, що води з землі відплили.

12 Тоді почекав він ще других сім днів і випустив голуба, та цей уже не повернувся до нього.

13 На шістсот першім році свого віку, першого місяця, першого дня цього місяця, коли води висохли на землі, Ной зняв покрівлю з ковчега й глянув, - аж ось поверхня землі була суха,

14 а другого місяця двадцять сьомого дня земля ствердла.

15 Тоді Бог сказав до Ноя:

16 "Вийди з ковчега, ти, твоя жінка, твої сини й жінки твоїх синів з тобою.

17 Все живе, що з тобою, з усякого тіла, птаство, скотину, плазунів, що повзають по землі, виведи з собою: нехай кишать на землі, плодяться й розмножуються на землі."

18 І вийшов Ной із синами, з жінкою й з жінками своїх синів.

19 Усі звірі, всі плазуни, все птаство, усе, що рухається на землі, порода за породою, вийшло з ковчегу.

20 Тоді Ной спорудив Господеві жертовник, узяв усякого роду чистих тварин і всякого роду чистих птахів і приніс усепалення на жертовнику.

21 Господь почув лагідний запах і сказав сам до себе: "Не проклинатиму вже більше землі через людину, бо помисли людського серця злі вже з молодощів, і не губитиму ніколи всього, що живе, як то я вчинив був.

22 Покіль земля землею, - сівба й жнива, холод і спека, літо й зима, день і ніч не перестануть більше бути."