«Радій, благодатная, Господь із тобою! Ти благословенна між жонами! Вона ж затривожилась словом, та й стала роздумувати, що б то значило це привітання.» (Євангелія від св. Луки 1:28-29)

ІІ Книга Царів 7

Глава:

Чудесний кінець облоги Самарії

1 Тоді Єлисей сказав: “Слухайте слово Господнє: Так говорить Господь: Завтра о цій добі міра питльованої муки буде в брамі у Самарії по одному шеклю й дві міри ячменю по одному шеклю.”

2 Осаул же, що на його руку спирався цар, відповів Божому чоловікові: “Навіть якби Господь поробив отвори в небі, чи це могло б статись?” А Єлисей сказав: “Побачиш своїми очима, та не їстимеш.”

3 Чотири чоловіки, - тому що прокажені, були при вході в брамі, - казали вони один одному: “Чого нам тут сидіти та дожидати смерти?

4 Коли відважимось увійти в місто, голод у місті, й ми там помремо; коли зостанемось тут, теж помремо; тож ходіте, та перейдім в арамійський табір; зоставлять нас живими, то житимемо; а повбивають, то помремо.”

5 Встали вони смерком, щоб іти в арамійський табір, і підійшли до краю арамійського табору, - аж там нікого!

6 Господь бо зробив так, що в арамійському таборі розляглося тупотіння коней, гуркіт колісниць та шум великого війська, так що арамії казали один до одного: “Певно ізраїльський цар найняв хеттитських та єгипетських царів, щоб прийшли й напали на нас.”

7 І кинулися смерком утікати, зоставивши свої намети, коней і ослів, - увесь табір, як стояв, - та й повтікали, аби вихопитися з душею.

8 Як же ті прокажені прийшли до краю табору, увійшли вони в один намет і, наївшись та напившись, набрали срібла, золота й одежі та й вийшли те поховати. Потім повернулись, увійшли в Другий намет і там набрали й вийшли, щоб сховати.

9 Далі ж кажуть один одному: “Не так ми зробимо! Цей день - день доброї новини. Коли мовчатимемо й чекатимемо, поки розвидниться, нас покарають. Ходімо зараз же й сповістімо про це в царському палаці.”

10 Прийшли вони, прикликали міську сторожу й розповіли їм: “Ми ходили в арамійський табір, та там нема нікого, не чути голосу людського, а тільки коні та осли поприв'язувані, й намети, як були.”

11 Тоді сторожа загукала, й перейшла вість до середини в царський палац.

12 Підвівся цар серед ночі й каже своїм слугам: “Я вам скажу, що арамії нам зробили: вони знають, що ми голодуємо, от і покинули табір, щоб сховатись у полі, та й думають: Як повиходять з міста, захопимо їх живцем і ввійдем у місто.”

13 Один же з його слуг відповів: “Нехай візьмуть 5 коней, що тут іще зостались, - як з ними щось станеться, загинуть, як і всі інші, що погинули з голоду, - та пошлімо їх на розвідини.”

14 Взяли дві пари коней, і цар послав їх до араміїв з наказом: “Ідіте й роздивітесь!”

15 І пішли вони за ними аж до Йордану, аж ось уся дорога встелена одежою та знаряддям, що покинули арамії, як зо страху втікали. Повернулись посланці та й донесли про те цареві.

16 Тоді вийшов народ і розграбував арамійський табір: міра питльованої муки була по шеклю, і 2 міри ячменю по шеклю, за словом Господнім.

17 Цар поставив того осаула, що на його лікоть спирався, вартовим при брамі, але народ розтоптав його на воротях, і він помер, за словом Божого чоловіка, що сказав, як прийшов був до нього цар.

18 І справді, коли Божий чоловік сказав був цареві: “Завтра, о цій порі в брамі у Самарії 2 міри ячменю будуть по одному шеклю, а одна міра питльованої муки по одному шеклю,”

19 то осаул відповів Божому чоловікові: “Навіть якби Господь поробив отвори в небі, чи це могло б статись?” А Єлисей сказав: “Побачиш своїми очима, та з того не їстимеш.”

20 Так і сталось із ним, бо народ розтоптав його в воротях, і він помер.