Олоферн виступає проти Ветулії
1 На другий день Олоферн звелів усьому своєму війську й усьому своєму людові, тобто всім, що для спільної війни пристали були до нього, рушити на Ветулію, зайняти доступ в гори й розпочати війну з синами Ізраїля.
2 І двигнулися того дня усі військові люди. Було ж того війська 170 000 вояків піхотинців і 12 000 кінноти, окрім обозу й людей, що йшли за ними превеликою юрбою пішки.
3 Вони продерлись у долину біля Ветулії, до джерела, й розтягнулись уширину від Дотаїму до Белбаїму, а вдовжину від Ветулії до Кіямону, що проти Ездрелону.
4 Побачивши, що їх так багато, сини Ізраїля злякались вельми й говорили один до одного: "От тепер так злижуть вони всю землю! Ніякі гори, хоч би які високі, ані байраки, ні горби не витримають під їхньою навалою!"
5 Кожен ухопив свою військову зброю, і, запаливши вогонь на баштах, стояли вони всю ніч на варті.
6 Наступного дня Олоферн вивів проти синів Ізраїля, що були в Ветулії, всю свою кінноту,
7 розглянув доступи до їхнього міста, розслідив джерела вод, зайняв їх і поставив над ними стійки вояків, сам же повернувся до свого війська.
8 Усі начальники синів Ісава, усі вожді народу Моава й воєводи Примор'я прийшли до нього й казали:
9 «Нехай наш володар вислухає нас ласкаво, щоб у твоїм війську не було ні однієї рани.
10 Народ бо цей синів Ізраїля звіряється не так на свої списи, як на шпилі в горах, де вони живуть, і видряпатись на шпилі їхніх гір нелегко.
11 Ти, отже, володарю, не воюй з ними звичайним воєнним строєм, то й ні один з твоїх вояків не поляже.
12 Стій табором, щади кожного мужа з твого війська. Нехай твої слуги займуть водяне джерело, що б'є з підніжжя гори,
13 бо звідти беруть воду всі мешканці Ветулії; спрага їх присилує, і вони видадуть своє місто. А тоді ми й наші люди видряпаємось на найближчі гірські шпилі й розтаборимось на них завчасно, щоб не вийшов з міста ні один муж.
14 Вони охлянуть з голоду, самі вони й їхні жінки та їхні діти, то й ще раніш, ніж на них прийде меч, вони будуть покотом лежати по вулицях своєї оселі.
15 Отак ти відплатиш їм люто за те, що збунтувались і не вийшли тобі мирно назустріч.»
16 Вподобалися слова їхні Олофернові й усім його старшим, і він звелів зробити так, як ті сказали.
17 І рушив загін синів Аммона, а з ними 5 000 синів Ашшура. Вони продерлись у долину й зайняли води та джерела вод синів Ізраїля.
18 Вийшли й сини Ісава й сини Аммона та й продерлись у гори навпроти Дотаїму. Деяких із своїх вони послали на південь і на схід навпроти Егребелу, що біля Хусу, на Мохмур-потоці, а решта асирійського війська отаборилась на рівнині й покрила всю землю. Шатра їхні та обози становили велелюдний табір, а була їх превелика сила.
19 Сини Ізраїля візвали до Господа, свого Бога, бо впали були духом, тому що всі вороги їх оточили і не було їм змоги втекти від них.
20 Асирійський табір - піхотинці, колісниці та кіннота, стояв навколо них 34 дні. Тоді забракло у мешканців Ветулії води по жбанах,
21 та й ритви спорожніли, так що вони не могли пити води досхочу навіть і один день, бо видавано їм воду в міру.
22 їхні немовлята мліли, а жінки й хлопці знемагали від спраги; вони падали на вулицях міста та при виході у брамі, бо не мали вже сили.
23 Тоді увесь народ, хлопці, жінки й діти збунтувались проти Озії та начальників міста й заходилися голосно кричати та говорити перед усіма старшими:
24 «Нехай Бог розсудить між вами й нами, бо ви вчинили нам велику кривду, не згадавши про мир з асирійцями.
25 І от тепер нема нікого, щоб допомогти нам. Бог видав нас їм у руки, щоб ми полягли перед ними від спраги й загинули.
26 Покличте ж їх і видайте все місто на грабіж людям Олоферна й усьому його війську;
27 ліпше нам стати їхнім лупом, бо хоч і станемо рабами, принаймні жити будемо й не будемо дивитися своїми очима на смерть наших немовлят і на те, як конають наші жінки та діти.
28 Ми кличемо на вас свідками небо, землю, нашого Бога й Господа батьків наших, який карає нас за гріхи наші та й за провини батьків наших, щоб не вчинив він сьогодні так, як ми це сказали.»
29 І, знявши плач великий серед зборів, ридали всі як один і сильним голосом взивали Господа Бога про допомогу.
30 Тоді Озія промовив до них: «Бадьортеся, браття! Ще п'ять день тримаймось мужньо, і Господь, Бог наш, змилується протягом їх над нами; він не покине нас зовсім.
31 А як мине цей час, і помочі не буде нам, зроблю за вашими словами.»
32 І відпустив він народ, кожного на своє місце; хто пішов на мури, а хто на башти міста, жінок же з дітьми розіслали по хатах. У місті всі були вельми пригноблені.