«А Йов відповів Господеві й сказав: Я знаю, що можеш Ти все, і не спиняється задум у Тебе! Хто ж то такий, що ховає пораду немудру? Тому я говорив, але не розумів...» (Книга Йова 42:1-3)

І Книга Макавеїв 12

Глава:

Союз із Римом 1-18; лист спартанського царя 19-23; дальші битви 24-38; Трифон-зрадник 39-53

1 І побачивши, що час був сприятливий, Йонатан вибрав мужів і послав їх у Рим, щоб затвердити й відновити з римлянами дружбу.

2 Так само й до спартанців і в інші місця вислав листи в тій же справі.

3 Пустились ті в дорогу до Риму і, виступивши перед Радою, сказали: «Йонатан первосвященик та юдейський народ прислали нас, щоб відновити дружбу й союз із вами, як то було перше.»

4 І римляни дали їм листа до влади в кожній країні, щоб ті провели їх мирно в Юдею.

5 Ось відпис листів, що Йонатан був написав до спартанців:

6 «Йонатан первосвященик, народна Рада, священики й увесь юдейський народ братам спартанцям, привіт!

7 Уже в минулому Онія, первосвященик, одержав був листи від Арія, що царював над вами, в яких писалося, що ви брати наші, як про це свідчить залучений тут відпис.

8 Онія прийняв вашого посла з пошаною й узяв від нього листа, в якому говорилося про союз і дружбу.

9 Хоч ми його й не потребуємо, бо маємо втіху - святі книги, що в руках наших, -

10 нам усе ж таки приємно спробувати відновити братерство й дружбу з вами, щоб не зробитись вам чужими, багато бо часу упливло, відколи ви до нас писали.

11 Ми ввесь час вас згадуємо, безнастанно, чи то на свята, чи при будь-яких інших святкових нагодах, коли приносимо жертви, чи у молитвах наших, як воно личить і годиться про братів пам'ятати.

12 Ми раді вашій славі.

13 На нас же налягло з усіх сторін багато злиднів і воєн багато; усі бо навколишні царі на нас воювали.

14 Ми не хотіли під час тих воєн ні вам, ні іншим нашим союзникам та друзям надокучати,

15 бо маємо з неба допомогу й були врятовані від наших ворогів, які були принижені.

16 Тому ми й вибрали Нуменія, сина Антіоха, й Антипатра, сина Ясона, і вислали їх до римлян, щоб відновити з ними дружбу й союз, який мали ми з ними перше.

17 Ми звеліли й до вас завернути, привітати вас і доручити вам нашого листа про віднову нашого братерства.

18 Ви, отже, зробите гаразд, коли дасте нам відповідь у цій справі.»

19 А ось відпис листа, що спартанці вислали Онії:

20 «Арій, цар спартанський, Онії, великому первосвященикові, привіт!

21 В якімсь письмі про спартанців та про юдеїв знайшлося, що вони брати та з роду Авраама.

22 І от тепер, тому що ми це знаємо, ви добре зробите, якщо нам напишете, як вам ідеться;

23 а щодо нас, то ми вам відписуємо: Худоба ваша й ваше майно - наші, так само як усе наше - ваше. Даємо, отже, наказ, щоб вас про те повідомили.»

24 Довідався Йонатан, що начальники Димитрія повернулися з більшим військом, ніж перше, щоб воювати проти нього,

25, і виступив з Єрусалиму й пішов проти них в Амафітін-край, не дав бо їм часу вступити у край свій.

26 Він вислав розвідувачів у їхній табір, які, повернувшись, оповіли йому, що сирійці готові напасти вночі на юдеїв.

27 Тому, коли зайшло сонце, Йонатан звелів своїм бути напоготові і з зброєю в руках усю ніч сподіватися бою, і розставив передові чати навколо табору.

28 Почули вороги, що Йонатан із своїми приготувався до бою, і зо страху впали серцем і запалили вогонь у таборі в себе й відступили.

29 Та Йонатан зо своїми не знали того аж до ранку, бо бачили, що горів огонь.

30 Аж потім кинувся Йонатан навздогінці за ними, та не встиг, бо ті перейшли вже Елевтер-річку.

31 Тоді Йонатан повернувсь проти арабів, що звуться завадеї, розбив їх, узяв з них здобич

32 і, знявши табір, пішов у Дамаск, пройшовши через цілу країну.

33 Симон теж вирушив у похід і пройшов аж до Аскалону й до сусідніх твердинь, потім звернув на Яффу й заволодів нею,

34 бо почув, що мешканці хотіли були видати ту кріпость прибічникам Димитрія, тим і поставив там залогу для її охорони.

35 Повернувшись назад, Йонатан скликав на збори старших народних і ухвалив з ними збудувати кріпості в Юдеї,

36 підвищити мури єрусалимські й вивести високий мур між кріпостю та містом, щоб її від міста відділити, щоб стояла окремо, отже, щоб залога не могла нічого ні купити, ні продати.

37 От і зібралися, щоб місто будувати, - аж ось частина муру коло рову, що була на сході, завалилась. Йонатан відновив дільницю, що зветься Хафената.

38 А Симон збудував Адіду на поділлю й укріпив її, додавши їй ворота з засувами.

39 Тим часом Трифон намагався стати царем над Азією, покласти вінець собі на голову і простягнути руку на царя Антіоха,

40 але боявся, що Йонатан йому цього не дозволить, буде воювати проти нього. Тому й шукав, як би то його схопити та вбити. Він рушив у дорогу і прибув у Бетшан.

41 Йонатан із 40 000 добірних до бою мужів вийшов йому назустріч і теж прибув у Бетшан.

42 Побачив Трифон, що той прибув з великим військом, і побоявся на нього простягнути руку,

43 тому й прийняв його з честю, появив його всім своїм друзям, дав йому гостинців і наказав своїм друзям та військам слухатись його, немов себе самого,

44 та й сказав до Йонатана: «Навіщо ти томив народ цей? Таж війни нема між нами!

45 попусти їх додому, а для себе вибери кілька чоловік, щоб були при тобі, і йди зо мною у Птолемаїду. Я дам тобі її разом з іншими твердинями й рештою військ та всіма старшинами, а сам повернусь назад, бож тільки для того я й прибув сюди.»

46 Повірив йому Йонатан і зробив так, як той сказав був: відпустив війська, що пішли собі в Юдею.

47 При собі лишив він 3000 чоловік, з яких 2000 залишив у Галилеї, а 1000 ходила з ним.

48 Скоро Йонатан увійшов у Птолемаїду, птолемаїдяни замкнули за ним браму, схопили його і вбили мечем тих, що ввійшли з ним.

49 Тоді Трифон послав війська й кінноту в Галилею та на велику рівнину, щоб вигубити всіх, що були з Йонатаном.

50 Та ці, довідавшися, що його взято й убито разом з тими, які були при ньому, один одного підбадьорили та й густими лавами двигнулися, готові до бою.

51 Як же побачили ті, які за ними гналися, що юдеям ідеться про життя, то відступили.

52 І тим робом прибули всі в мирі в Юдею й, сповнені страху, оплакували Йонатана й тих, що були при ньому; увесь Ізраїль плакав вельми.

53 Усі народи навколо намагалися їх стерти з лиця землі; вони казали: «Нема в них ні начальника, ні помічника; ходім лишень на них війною й зітрімо з-поміж людей пам'ять про них.»