«І кликали один до одного: Свят, свят, свят Господь сил; вся земля повна його слави! Підвалини порогу хитались від того гомону, а дім став повен диму.» (Книга пророка Ісаї 6:3-4)

Книга Іова 13

Глава:

Даремні зусилля друзів Іова

1 «Усе це бачило моє око, | вухо моє це чуло й зрозуміло.

2 Що ви знаєте, я також знаю, | нічим я від вас не гірший.

3 Та я бажаю говорити з Всемогутнім, | я хочу на прю з Богом стати.

4 Щождо вас, то ви архимники, | нездатні лікарі - усі ви!

5 Коли б то ви уже замовкли! | Це була б ваша мудрість.

6 Слухайте ж, прошу, мою скаргу, | на оборону моїх уст уважайте.

7 Чи задля Бога верзтимете неправду? | Чи ради нього будете плести облуду?

8 Чи хочете за ним тягнути? | Змагатися за Бога?

9 Хіба на добре воно вийде, якщо він вивідати вас захоче? | Чи ж можна з нього глузувати, як то люди з людей глузують?

10 Він покарає вас напевне, | коли ви потайки тягтимете за кимось.

11 Чи ж його велич вас не страхає, | страх перед ним на вас не нападає?

12 Ваші гадання - думки з попелу, | і відповіді ваші - відповіді з глини.

13 Замовчіть передо мною, я буду говорити, | хоч би й що мені сталось.

14 Я візьму моє тіло собі в зуби, | покладу мою душу собі в руку.

15 Навіть коли захочете мене вбити, я не здригнуся; | однак, мої вчинки перед ним я боронитиму.

16 Це, зрештою, було б моїм рятунком, | бо перед ним не смів би з'явитись нечестивий.

17 Слухайте уважно моє слово, | моя наука нехай увійде у ваші вуха.

18 Ось я готую мою справу; | я знаю, що я маю слушність!

19 Хто захоче сперечатися зо мною? | Я зараз же замовкну, готовий умерти.

20 Двох речей тільки не чини зо мною, | тоді я не ховатимусь від тебе!

21 Одверни від мене твою руку, | і нехай страх твій мене не жахає!

22 І тоді клич, і я відповідатиму; | або я буду говорити, а ти мені відказуй.

23 Скільки переступів та гріхів у мене? | Вкажи мені переступ мій і гріх мій!

24 Чому ховаєш вид твій | і за ворога мене вважаєш?

25 Хочеш злякати зірваний листочок | і за билинкою сухою гнатись?

26 Пишеш на мене гіркий засуд | і гріхи молодости моєї мені закидаєш;

27 заковуєш у колоди мої ноги, | стежки мої всі пильно назираєш, | і сліди ніг моїх рисуєш.

28 Та я марнію, немов дерево трухляве, | немов одежа, що її міль переїла.»