«Нарешті, третю десятину я роздавав сиротам, удовам та тим прибулим, що до Ізраїля пристали; я приносив їм її і давав що третього року, і ми їх споживали згідно з наказом ...» (Книга Товита 1:8)

Книга Іова 31

Глава:

Чеснота Іова

1 «Я вчинив умову з моїми очима, | щоб на дівицю й не дивились!

2 І яка доля з висоти від Бога? | Яка спадщина від Всесильного з неба?

3 Чи ж не погибель для безбожних? | Чи ж не нещастя лиходіям?

4 Чи ж він доріг моїх не бачить? | Чи ж він не лічить усіх моїх кроків?

5 Чи ж я ходив колись у неправді? | Чи мої ноги бігли за обманом?

6 Хай мене зважить на вазі правдивій, | хай розпізнає Бог мою невинність!

7 Коли ж мій крок схибив з дороги, | і моє серце ходило слідом за очима, | коли до рук моїх прилипла якась пляма,

8 то хай я сію, а їсть хтось інший, | і пагінці мої хай будуть вирвані з корінням!

9 А коли якась жінка звела моє серце, | коли я робив засідку під дверима мого ближнього, -

10 то нехай моя жінка для другого меле, | інші нехай злягають з нею!

11 Бо це безславний вчинок; | переступ, що під суд підпадає,

12 вогонь, що пожирає до загуби, | що ввесь мій урожай нищить дощенту.

13 Якщо я правом мого раба легковажив | чи рабині, як вони правувалися зо мною,

14 то що чинитиму, коли Бог устане | та розслідить? Що йому відповім я?

15 Хіба не той, що створив мене, створив і його в лоні? | Хіба ж не той самий сотворив нас в утробі?

16 Хіба відмовляв я злиденним того, чого вони бажали, | або тьмарив очі вдовиці?

17 Хіба я сам з'їдав мій шматок хліба? | Хіба не їв його й сиротина?

18 Таж я з мого дитинства плекав її, неначе батько, | водив її вже з лона матері моєї!

19 Коли я бачив бідолаху без одежі, | чи злидаря, який не мав чим укритись,

20 хіба мене не благословляли його стегна? | Хіба він вовною з моїх овець не грівся?

21 А коли на сироту здіймав я руку, | бо бачив оборонця мого в брамі, -

22 то хай відпаде в мене від плеча моє рамено, | і хай моя рука відломиться від ліктя!

23 Бо страх Божий упав би на мене, | і перед величчю його не міг би я устоятись!

24 Коли б на золото я покладав свою надію, | коли б до щирого золота казав: Ти - моя безпека,

25 коли б я тішився моїм великим статком, | рукою моєю багато назбиравши,

26 коли б дививсь на сонце, як воно сяє, | та як пливе велично місяць,

27 і тайкома пускав моє серце зблудити, | і цілував устами мою руку, -

28 це теж був би тяжкий переступ, | бо я б відрікався Бога, що на небі.

29 Чи я радів з нещастя мого супротивника? | Чи веселився, як його спіткало лихо, -

30 я, що устам моїм не дозволяв грішити, | домагаючись його життя з прокльоном?

31 Хіба челядь мого шатра не говорила: | Кого ж він не наситив м'ясом?

32 Чужинець не спав ніколи на вулиці, | перехожому я відчиняв мої двері.

33 Чи ж я ховав, як то звичайно люди, мої переступи, | скривав у грудях мої хиби,

34 боявся бо великої юрби, | лякався погорди кревних, і тому мовчав й не наважився підійти до дверей?

35 О, коли б уже хтось та мене переслухав! | Ось мій знак! Хай відповість мені Всесильний!

36 Щождо книги, що написав мій позивайло, | то я носитиму її на плечах у себе, | я покладу її, немов вінець, на себе.

37 Я виявлю йому всі мої кроки; | неначе князь, я наближусь до нього!

38 Якщо кричало проти мене моє поле, | і разом з ним плакали його борозни,

39 бо я його врожай з'їдав без грошей, | смутив життя його робітників, -

40 то хай замість пшениці вродить будяки, | замість ячменю - бур'ян!»