«Ісус мовить до неї: Маріє! А вона обернулася та по-єврейському каже Йому: Раббуні! цебто: Учителю мій! Говорить до неї Ісус: Не торкайся до Мене, бо Я ще не зійшов до Отця.» (Євангелія від св. Івана 20:16-17)

Проповідник 10

Глава:

Похвала мудрості 1-7; різні випадки буденного життя 8-11; мова дурних 12-15; поміркованість і второпність 16-20

1 Мертві мухи роблять масть мировара смердючою й гнилою; трохи дурноти може переважити й честь.

2 Серце мудрого праворуч нього, а серце дурного - ліворуч.

3 Ледве він пуститься в дорогу, йому забракне духу, і всі кажуть: Дурень!

4 Коли вельможі гнів на тебе запалає, не кидай твого місця: бо лагідність виліковує провин багато.

5 Є зло, що бачив я під сонцем, промах, що від володаря походить:

6 безумному дають гідності високі, обдаровані ж мусять унизу сидіти.

7 Бачив я рабів верхи на конях і князів, що як раби йдуть пішки.

8 Хто копає яму, сам упаде до неї. Хто валить мур, того вкусить гадюка.

9 Хто вириває каміння, може надірватись. Хто коле дрова, наражується на небезпеку.

10 Притупиться сокира, й не наточиш вістря, мусиш напружувати сили, та мудрість дасть перевагу.

11 Як укусить незаговорена гадюка, не допоможе й той, хто вміє заговорювати.

12 Слова з уст мудрого - ласка, а уста дурня його гублять.

13 Початок слів уст його - дурниці, а кінець його бесіди - безглуздя.

14 Дурний завжди говорить: Людина не знає того, що буде, і те, що настане після неї, хто їй звістить?

15 Праця дурного втомлює його, бо він і не знає, кудою податись до міста.

16 Горе тобі, о краю, коли твій цар - хлопчина, а князі твої їдять від ранку!

17 Щасливий ти, о краю, коли твій цар шляхетний, і князі твої їдять у пору, як мужі, а не як п'яниці.

18 З-за лінощів хилиться сволок, і з-за недбальства рук протікає хата.

19 Бенкет справляють, щоб посміятись, і вино життя розвеселяє. За гроші все можна мати.

20 Навіть і в думці не клени царя, а й у спальні не проклинай вельможу, бо небесне птаство рознесе голос, і пернаті оповістять ту мову.