1. Я ввійшов у сад мій, о моя сестро-дружино, збирав мірру мою з моїм бальзамом, їв мою крижку з медом, пив моє вино з моїм молоком. Їжте, о друзі! Пийте, впивайтесь, мої любі!
Молода:
2. Я сплю, та моє серце не засинає. Ось чую: стукає мій любий: "Відчини мені, о моя сестро, моя люба! Моя голубко, моя чиста! Бо голова у мене роси повна, кучері у мене - нічних капель."
3. Я скинула із себе мою одежу: як мені її надягнути? Помила собі ноги: як мені їх бруднити?
4. Мій любий просунув руку через дірку в дверях, і нутро здригнулось у мені.
5 Я встала відчинити любому моєму, із рук моїх закапотіла мірра, з пальців моїх текуча мірра на ручку при засуві.
6. Я відчинила любому моєму, та любий мій уже відвернувся, пішов далі, дух у мені захопило, як він заговорив був. Шукала я його, та не знайшла вже; я кликала його, та він не обізвавсь до мене.
7. Знайшла мене сторожа, що круг міста ходить. Вона мене побила, поранила. Здерли з мене плащ мій тії, що доглядають мури.
8. Я заклинаю вас, дочки єрусалимські, як знайдете мого любого, то що звістите йому? Що я з любови знемагаю!
Хор:
9. Чим любий твій над любими, найкраща між жінками? Чим любий твій над любими, що нас так заклинаєш?
Молода:
10. Мій любий білий та рум'яний, його з десяти тисяч розпізнати.
11. Голова у нього з золота, із щирого; кучері у нього закручені, чорні, мов ворон.
12. Очі його мов голубки край водяних потоків, що, викупавшись у молоці, на березі сідають.
13. Щоки його, немов пахуча грядка, неначе квітники рослин запахущих. Уста його - лілеї, що крапають міррою дорогоцінною.
14. Руки його - золоті вальці, оздоблені таршіськими самоцвітами. Груди його - брили слонокости, сафірами вони вкриті.
15. Ноги його - стовпи алябастрові, поставлені на щирозлотних основах. Вигляд його, немов Ливану, він пишний - мов оті кедри.
16. Розмова його - самі солодощі, увесь він - розкіш. Такий мій любий, такий отой друг мій, о дочки Єрусалиму!