«На початку Бог створив Небо та землю. А земля була пуста та порожня, і темрява була над безоднею, і Дух Божий ширяв над поверхнею води.» (Книга Буття 1:1-2)

Книга Сираха 43

Глава:

Сонце 1-5; місяць 6-8; зорі 9-10; веселка 11-12; сніг 13-18; лід 19-22; море 23-26; похвальне слово Творцеві 27-33.

1 Пишнота висот - чистая твердь, вигляд небозводу - видіння слави! 2. Висхідне сонце звіщає на сході; яка бо предивна Всевишнього споруда!

3 Стоячи опівдні, висушує землю, - і хто бо встоїться перед його жаром?

4 Вогонь роздмухують, щоб жар здобути, та сонце палить гори утроє більше! Воно випаровує вогненну пару і блискучим промінням очі сліпить.

5 Великий Господь, що його створив, теж на слово його воно мчить своїм шляхом.

6 Та й місяць завжди о своїй порі визначає часи - знак відвічний,

7 Місяць вказує пору святкувань -світило, що зменшується, аж поки не зникне.

8 Від нього місяць має свою назву, він дивно зростає при своїх відмінах - знамено небесного війська, що світить на горній тверді.

9 Оздоба небес - яснії зорі, світляна прикраса в Господніх висотах:

10 словом Святого стоять за його велінням і не змінюються на чатах своїх.

11 Поглянь на веселку й благослови її Творця: у своєму сяйві вона бо прекрасна!

12 Оперізує небо луком осяйним: її бо нап'яли руки Всевишнього.

13 Велінням своїм він сніг шле на землю, присудом своїм блискавки мече.

14 Тож відчиняються комори його та й хмари вилітають, мов тії птахи.

15 Потугою своєю він згущує хмари, що розпорошуються градом, мов те каміння.

16 На погляд його здригаються гори, з волі його дме південний вітер.

17 Грому його гуркіт землю картає, мов та хуртовина з півночі й вихор.

18 Мов птахів вниз злітаючих, він сніг розсипає, що спадає додолу й осідає сараною: око дивується на красу його блискучу, серце чудується, як він спадає.

19 Він іней сипле на землю, мов сіль, і той, замерзаючи, колючиться шпичками.

20 Вітер холодний з півночі подме, а вже на водах крига твердне, по всій воді простелюється й воду опанцерює.

21 Він гори пожирає, пустиню випалює, зелень винищує, неначе той вогонь.

22 Гоїть усе те - хмара зненацька: роса, що спадає й оживлює по спеці.

23 За задумом власним він безодню втихомирив, а й насадив на ній острови.

24 Ті, що морем плавають, повідають про небезпеки, а ми, теє слухаючи, дивом дивуємось.

25 Там надзвичайні й предивні речі: різнородні тварини та морські потвори.

26 Завдяки йому все здійснилось добре, і все впорядковується Господнім словом.

27 Чимало б ще сказати - та не дійшли б до краю! Тож слів завершення: Він - усе!

28 Де спромогу знайти нам, щоб його прославляти? Він бо величніший від усіх своїх діл.

29 Страхітливий Господь, превеликий, і влада його - предивна!

30 Хваливши Господа, возносіте його мірою змоги - бо він ще вам понад силу; його звеличувавши, сили розгорніте, однак не втомлюйтесь, - бо до краю не дійдете!

31 Хто бачив його й міг повісти б про те? Хто б звеличив його на всю його велич?

32 Багато інших є тайн, ще більших, ніж оці: з діл його ми лише часточку бачимо.

33 Усе бо створив Господь - і мудрість дав благочесним.