«Бо Давид сказав: Господь, Бог Ізраїля, дав мир Своєму народові, і він осівся в Єрусалимі аж навіки. І також Левитам не треба носити скинії та всіх речей її для служби їй ...» (Перша книга хроніки 23:25-26)

Плач Єремії 1

Глава:

Горе Єрусалиму

1 Яким же самотнім зосталося місто, що було повне люду! Стало немов би вдовою! Воно, що між народами було велике, що князювало над краями, - ось данину платить!

2 Плаче ночами гірко, і сльози його на щоках у нього. З усіх, які його любили, нема нікого, хто б його розважив. Усі його друзі зрадили його, стали для нього ворогами.

3 Юда пішов у неволю по утиску та тяжкім рабстві. Він оселився серед народів, не знайшов спочинку... Усі його гонителі його наздогнали у тіснинах.

4 Дороги на Сіон сумують, ніхто не йде на свята. Всі брами його опустіли, священики його зідхають, дівчата його тужать, і самому йому гірко.

5 Противники його взяли гору, а вороги його щасливі, Господь бо засмутив його за його переступів безліч. Діти його пішли в неволю перед противником.

6 І відійшла від дочки Сіону вся її слава. Князі його немов олені стали, що не знаходять собі паші, і пленталися без сили перед тими, що гнали їх.

7 Єрусалим пригадує собі у дні злиднів та тривоги всі свої скарби, що мав із давніх-давен, -тепер, коли народ його падає в ворожі руки, а допомоги йому немає; його гнобителі дивилися на нього, сміялися з його руїн.

8 Згрішив, згрішив Єрусалим, тим і зробивсь осоружний! Усі, що його поважали, ним гордують, бо бачили його наготу. Та й сам він теж зідхає і обертається назад.

9 Нечистота його на полах у нього, та він про свій кінець не думав; тому й упав так низько, і втішника не має. Споглянь, о Господи, на мої злидні, бо ворог зростає!

10 Противник простяг свою руку на усі його скарби. Він бачив, як погани ввійшли в його святиню, яким ти заборонив вступати в твою громаду.

11 Увесь його народ зідхає, хліба шукає. Скарби свої вони за харч віддали, щоб відживити душу. О, зглянься, Господи,й подивися, як я упідлився!

12 Нехай, вас ніколи таке не спіткає, о, всі ви, що дорогою проходите повз! О, гляньте, подивіться, чи є біль, як мій біль, що мені заподіяно, що ним побив мене Господь у день палаючого гніву свого!

13 З висоти він зіслав вогонь у мої кості, і той пожирає. Він сітку розстелив мені під ноги і завернув мене назад. Він завдав мені смутку, - я повсякденно недужий.

14 Ярмо моїх переступів накладено його рукою; і вони, сплетені докупи, тяжать на моїй шиї. Він підбив мою силу. Видав мене Господь їм у руки, я проти них не можу протистати.

15 Усіх моїх хоробрих повалив Господь посеред мене. Він скликав проти мене збори, щоб знищити моїх юнаків. Господь топтав, немов у винотоці, дівицю - дочку Юди.

16 Тому я плачу, і око моє, око проливає сльози, далеко бо від мене мій утішитель, що відживив би мені душу. Діти мої в смутку, бо ворог узяв гору.

17 Сіон простягнув руки, але немає, хто б його розважив. Господь дав наказ проти Якова, щоб вороги його навкруги нього стали. Єрусалим посеред них занечистився.

18 Господь - справедливий, бо я не слухав його слова. О, вчуйте, благаю, всі народи, гляньте на мою муку! Мої дівчата й мої хлопці поволоклися в неволю.

19 Кличу моїх коханців: але вони мене зрадили. Священики мої й мої старші загинуть у місті, шукаючи собі поживи, щоб відживити душу,

20 Зглянься, о Господи, бо мені сумно! Горить у нутрі в мене, серце моє в мені перевернулось, бо я впертий завжди був проти тебе. У полі меч забрав моїх дітей, а вдома - смерть.

21 Почули, що я стогну, - немає, хто б мене розважив. Усі вороги мої почули про моє нещастя та й зраділи, бо ти вчинив це. Коли б ти вже послав той день, що його заповідав, і вони стали такими, як я!

22 Нехай прийде вся їхня злоба перед тебе; обходься з ними так, як обійшовсь ти зо мною за всі мої переступи, бо я стогну без перестання, і серце моє мліє.