«Слухай, небо, а я говоритиму, і хай почує земля мову уст моїх! Нехай ллється наука моя, мов той дощ, хай тече, як роса, моя мова, як краплі дощу на траву, та як злива на зелень.» (Книга Второзаконня 32:1-2)

Чому Господь допускає смерть дітей і молодих?

ПИТАННЯ: Чому Господь допускає смерть дітей і молодих? Ми повинні нести свій хрест і спасаємося стражданням, але відносно дорослого це ще можна зрозуміти, а з якою метою ці хрести даються дітям?

ВІДПОВІДЬ: Якби Бог створив людину тільки для земного життя, то сумніви в допустимості страждань були б цілком виправданими. Страждання в такому випадку дійсно здаються несправедливістю і навіть абсурдом.

Але якщо ми розуміємо, що створені для майбутнього, вічного життя, то параметри нашої оцінки земних речей змінюються і навіть повністю перевертаються. В Євангелії Господь не раз каже, що перші стануть останніми, а останні - першими. Ті, кого ми вважаємо в цьому житті успішними, в житті майбутньому, можливо, будуть засуджені, а «невдахи» насправді знаходять скарб, який не втратять ніколи.

Що стосується страждань дітей, то можна процитувати документ Конгрегації віровчення, в якому ось що говориться про дітей, народжених з аномаліями: «Християнське судження не може обмежуватися горизонтом лише земного життя: християнин знає, що в лоні нинішнього життя приготовляється життя інше, цінність якого така, що саме в його світлі слід судити про земні речі. З цієї точки зору не існує в нинішньому житті абсолютного зла, навіть якщо мова йде про неймовірні страждання ростити дитину з фізичними або розумовими вадами. Такий переворот цінностей, проголошений Господом: «Блаженні засмучені, бо вони будуть утішені» (Мт 5,5). Якби ми вимірювали щастя відсутністю страждань і убогості в цьому світі, то це означало б відвернутися від Євангелія». Ці слова містяться в документі Конгрегації віровчення «Декларація про умисний аборт» (1974 рік).

В енцикліці Lumen Fidei (57) Папа Франциск повертається до теми віри і страждання. Він пише: «Віра не є світлом, яке поглинає усю нашу темряву, а світильником, який вночі освітлює наш шлях, а цього вже достатньо, щоб продовжувати йти вперед. Страждаючій людині, Бог не наводить незаперечних доказів якими все пояснюється, а зсилає свою відповідь у вигляді невпинно супроводжуючої присутності, у вигляді історії добра, що поєднується з кожною історією страждання, щоб відшукати у ній промінь світла. Через Христа Бог зволив особисто розділити з нами цю дорогу і дати нам своє бачення всього, щоб ми розгледіли на цій дорозі світло. Христос, оскільки переніс страждання, є Тим, хто «провадить нас у вірі і її вдосконалює» (Євр.12,2).

Бог дає Свою відповідь через розп'ятого Христа, закликаючи нас приєднатися до Його справи порятунку світу, заради навернення грішників, заради поповнення в нашій плоті спокутного діяння Ісуса. З розп'ятим Христом ніяке, навіть найнезрозуміліше страждання не є безглуздим.

Далі Папа Франциск пише: «Споглядаючи єднання Христа з Отцем, навіть у момент найбільшого страждання на Хресті, християнин вчиться брати участь в самому погляді Ісуса» (LF 56). На Хресті Христос здається тим, котрий програв, останнім з людей, переможеним. Але насправді це не так. Він здобув найбільшу перемогу для всіх нас. Ісус сказав: «Коли буду піднесений від землі, всіх притягну до Себе» (Ін 12,32).

Всі ми покликані мати погляд Ісуса. Цей погляд перетворює навіть біль, хворобу і смерть, спонукаючи нас говорити разом з Ним: «Коли буду піднесений від землі, всіх притягну до Себе».

За матеріалами: Радио Ватикана

Джерело: http://catholicnews.org.ua/