«І присягнув цар та й сказав: Як живий Господь, що визволив душу мою від усякого лиха, як присягнув я тобі Господом, Богом Ізраїля, говорячи: Син твій Соломон буде царювати ...» (Перша книга царів 1:29-30)

Звідки ми знаємо, що Ісус нас розуміє

Коли ми дивимось на життя Ісуса, у нас не залишається й тіні сумніву, що Він розуміє, через що нам доводиться проходити. Можливо, вас відцуралися. Можливо, ви готувались до підвищення по службі у вашій фірмі, а тоді прийшов хтось інший і зайняв місце, на яке ви розраховували. Або ще гірше, може, ви віддали компанії багато років свого життя і вважали, що спокійно допрацюєте до пенсії, аж тут потрапили під скорочення штату. Можливо, вас покинув друг, з яким ви довго дружили. Можливо, дружина, яку ви, як вам здавалося, любили, розлучилася з вами. Ісус повністю розуміє вас. Його теж колись відцуралися.

Коли Ісус проголосив початок Свого служіння в рідному місті Лазареті, люди, серед яких Він виріс, були дуже ображені. «За кого Він себе має, цей юнак, що донедавна працював у кутку батьківської майстерні?» Більше того, вони були настільки розлючені, що готові були Його вбити, якби Він не вислизнув (від Луки 4:14-30). Його власні брати відцуралися Його. Вони не вірили в Його місію і глузували з Його чудес (від Івана 7:1-5). Його серце було розбите, бо Його відцуралися саме той народ, якого Бог приготував, щоб Його привести у світ. Він подивився на столицю і з болем промовив: «Єрусалиме, Єрусалиме, що вбиваєш пророків та каменуєш посланих до тебе! Скільки разів Я хотів зібрати діти твої, як та квочка збирає під крила курчаток своїх, - та ви не захотіли!» (від Матвія 23:37 ).

Можливо, ви відчуваєте, що вас не люблять, бо вас покинули. Може, ваш батько пішов від вас, коли ви були дитиною і відчайдушно потребували його. Може, ваш чоловік пішов від вас, і вам доводиться самій піднімати сім’ю. Може, вірний друг не зміг бути з вами тоді, коли ви його потребували найбільше. Це траплялось і з Ісусом. У час Його найбільшої потреби, коли Його заарештували та відправили до властей, Його дванадцять найдовіреніших друзів розбіглись, і ніде не можна було їх знайти, тоді як Його висміювали катували, судили. Людина, яка вважалася Його найближчим другом, зреклася Його, сказавши, що навіть ніколи Його не знала (від Матвія, 26:69-75). І найважчий момент у житті – цей відчайдушний крик на хресті «Боже Мій, Боже Мій, - нащо Мене Ти покинув?» говорить нам про те, що в цей чорний час навіть Бог відвернувся від власного Сина (від Марка 15:34). Ісус прийняв на Себе вагу наших гріхів, і, як би боляче не було Богові, Він мусив відцуратися від наших гріхів і Того Хто поніс їх на собі, щоби спасти нас.

Можливо, вас зовсім не розуміють. Ваші спроби допомогти розцінюють як втручання, ваше прагнення миру – як боягузтво, вашу відмову поступатися найглибшими переконаннями – як жорстку нетерпимість. Ісуса теж не розуміли. Його власні учні часто неправильно розуміли Його і відпадали від Нього, коли Його вчення надто їх збентежило (від Івана 6:66). Багато хто хибно розумів Його місію, вважаючи, що Він прийшов очолити повстання проти римлян та відновити незалежність Ізраїля. Його слухачі й учні насилу розуміли істини Його звістки, плутаючи духовні істини з фізичною реальністю (від Івана 2:20; 3:4; 4:15, 31-34; 6:50-54; 8:22, 33-39).

Можливо, вас зрадили. Ви довіряли близькому другові, а він розносив сказані вами по секрету слова тим, хто міг вам нашкодити. Може , ви приватно сповідали якийсь гріх вірному другові, а він зрадив вашу довіру і розповів про це іншим. Може, ви покладалися на довіреного співробітника, а він передав цю інформацію конкурентам. Ви питаєтеся, чи розуміє хтось, чому вам так гірко? Ісус розуміє. Юда, один з дванадцяти апостолів, якого Він називав другом, зрадив Його властям знаком дружнього привітання – поцілунком (від Матвія 26:47-49). Можливо, нерозуміння приходить у формі жорсткої критики. Чим дужче ви намагаєтесь діяти правильно, тим більший словесний вогонь спрямований на вас. Може, ви дійшли до того, що не можете робити ніяких правильних учинків, бо хтось на вас тисне. Ісус теж відчував гострі стріли критики від впливових релігійних лідерів свого часу. Дивлячись на Нього через окуляри законницької самоправедності, вони знаходили недоліки у всьому, що Він робив або казав. Коли Ісус спілкувався з відомим грішниками і митниками, щоб показати, що їх люблять, фарисеї пирхали: «Чому Він їсть разом із цим непотребом?» (від Матвія 9:11). Коли вони побачили, як Його учні підібрали кілька колосків на благенький суботній обід, вони роздратувалися: «Твої учні не повинні цього робити! Протизаконно збирати врожай у суботу» (від Матвія 12:2). Вони скаржилися на те, що Ісус не дотримується традиційного ритуального миття рук перед їжею (від Матвія 15:2). Коли Ісус простив гріхи немічного, вони були глибоко ображені: «Він богохульствує! Хто годен прощати гріхи, крім самого Бога?» (від Марка 2:7). Навіть коли Він дивовижно зцілив сліпонародженого. Його бежальні критики побачили у цьому тільки те, що Він порушив закон, працюючи в суботу (від Івана 9:1-34).

Але, мабуть, жодне непорозуміння не є болючішим від насмішок. Привід для насмішок може бути різний – серозний чи дрібний. Може, вас висміяв співробітник через те, що ви відмовлялися проставити позавчорашню дату в накладній або зробити приписки у звіті про витрати. Може, вас висміюють за те, що ви відмовляєтеся дивитись фільм або телесеріал, який ви вважаєте аморальним. Може, вас висміюють за вашу віру в істинність Біблії і в те, що Христос є тим, за кого Себе видавав. Навіть якщо ви знаєте, що все це правильно, насмішки змушують вас почуватися самотньо. Ви відчуєте себе на узбіччі життя, яке проходить мимо.

Насмішки особливо болюче вражають молодих людей. Їхні однолітки можуть бути неймовірно жорсткими. Стурбовані пошуками свого місця в житті, підлітки знаходять безпеку в уподібненні один до одного. Коли хтось виходить за межі кола, притаманна групі невпевненість запускає захисний механізм у вигляді насмішки. Така насмішка може бути дуже холоднокровною. Дітей висміюють за будь-що, що роблять їх не такими, як усі: за не ті черевики чи не ту марку одягу, за окуляри, за те, що ти надто худий чи надто товстий, за довгі ноги чи довгий ніс, за не тих друзів, за веснянки, за відмову від матюків, наркотиків, алкоголю, сексу, за повагу до батьків, за віру Христову, за молитву.

Що найбільш дошкуляє молоді в насмішках, так це те, що вони здебільшого нічого зробити з тим, за що з них глузують. Вони не можуть поміняти свій зріст, вона мусить носити той одяг, який може собі дозволити їхня родина, вони не можуть припинити носити окуляри. Така насмішка може привести їх до відчаю, бо їм конче потрібний хтось, хто розуміє їхній біль, хто любитиме їх і сприйматиме їх такими, які вони є – з веснянками, окулярами, турецькими джинсами і так далі.

Ісус розуміє, ще й як! З Нього безжально насміхалися під час арешту та суду. Римські солдати, що стерегли Його, глузували з Нього, бо Він стверджував, що Він цар:

Роздягнувши Його, вони накинули на Нього багряну одежу, на голову сплели тернового вінка, а в праву руку дали ціпок. Впавши на коліна перед Ним, почали глузувати з Нього: «Ми славимо Тебе, Царю Юдейський!» Вони били Його палицями по голові й плювали на Нього (від Матвія 27:28-30). Вони також зав’язали Йому очі й все запитували: «Пророкуй! Хто Тебе вдарив?» І говорили багато іншого Йому, щоб образити Його (від Луки 22:64-65). Коли Ісус висів на хресті, стікаючи кров’ю, ті, хто бачив Його, казали: «Спаси Себе Самого! Якщо Ти є Син Божий, то зійди з хреста!» Так само й первосвященики з книжниками та старшими, глузували, говорили: «Інших спасав, а Себе Самого не може спасти?! Він, Цар Ізраїльський, нехай зійде тепер з хреста – і повіримо в Нього. Він покладав надію на Бога; хай тепер Його визволить, якщо хоче, бо Він сказав: Я –Божий Син!» Так же само розбійники, розп’яті з Ним, насміхалися з Нього (від Матвія 27:40-44). Вони також підійшли й збиткувалися з Нього. Вони запропонували Йому виноградного оцту і також примовляли «Якщо Ти цар Юдейський, то врятуй Себе!» (від Луки 23:36-37).

Звичайно, Ісус зазнав, у Своєму людському житті не лише неприємності. Він також знав, що таке, коли тебе люблять і приймають. Йосип і Марія любили Його і приймали повністю як свого сина, незважаючи на Його божественне походження. Він знав радість виконання волі Небесного Отця, і напевно Йому було дуже приємно чути глос Отця, що сказав: «Це Мій улюблений Син. Я цілком задоволений Ним!» (від Матвія 17:5). Незважаючи на свою людську слабкість та недоліки, Його учні (крім одного) були щиро віддані Йому. Були в Нього й інші друзі – Марія, Марта, Лазар, які були готові піти на все заради Нього. Він розумів радість людської дружби та любові.

Ісус зазнав також радість людських досягнень і перемог. Без сумніву, Він відчував задоволення від завершення роботи над гарним столом. Він захоплювався, коли люди позитивно реагували на Його дії з вірою. Він вдало підготував дванадцятьох, які пішли й змінили світ. Він пережив остаточну перемогу над раніше непереможним ворогом –смертю.

Христос, Слово, що стало тілом, показує нам, що Він знає все про людське життя в його злетах і падіннях. Та здається, що саме у хвилини падіння ми найдужче потребуємо розуміння. Проблема страждань і болю – відвічне питання в умах багатьох скептиків, філософів і віруючих. На цю проблему є чудові зрозумілі відповіді, але питання про горе та страждання не повинні ставати перешкодами на шляху прийняття християнських істин. Утім, хоч інтелектуальна апологія болю має свою належну цінність і значення, жодне з пояснень не задовольняє так, як цей простий факт: що б тобі не доводилося терпіти, що б ти не відчував, наскільки б ти не був виснажений своїм болем, Бог не покине тебе страждати на самоті. Він прийшов і розділив з нами цей недоладний світ. Він сказав: «Я знаю, що коли ти відчуваєш виснажливий біль, не допоможе жодне раціональне пояснення. Тобі не потрібне запевнення в тому, що це мине. Ти не хочеш чути, що є надія на те, що завтра буде краще. Ти не хочеш чути, що в усьому, що відбувається, є гарний бік. Тобі просто потрібний хтось, хто б зрозумів. Я тебе розумію. Я знаю, через що ти проходиш. Я з тобою, бо Я люблю тебе. Я не покину тебе страждати на самоті».

Ці слова – звістка від Бога, що став одним з нас.

(Матеріал статті взято з книги «Слово, що будує стосунки», Джош Мак-Дауелл.)