«А Йосиф каже до своїх братів: Приступіть лишень до мене. І вони приступили. Та й каже він знову: Я, - Йосиф, ваш брат, якого ви продали в Єгипет.» (Книга Буття 45:4)

Православне вчення про Євхаристію

Божественна Євхаристія є зосередженням усього церковного життя і основою духовного життя кожного православного християнина. Цю основу поклав Сам Спаситель світу, сказавши: "Це творіть на спомин про мене" (Лк. 22;19; 1 Кор. 11, 24-25). Наше духовне життя невід’ємне від Євхаристії, бо Євхаристія – це шлях до спасіння, про який говорив Господь після насичення п’яти тисяч людей. Беручи до уваги слова священномученика Іринея, єпископа Ліонського, котрий сказав: "Наше вчення спільне з Євхаристією, а Євхаристія підтверджує наше вчення", можна зробити і головний висновок про питання щодо основ духовного життя в Православ’ї: духовне життя православного християнина – наше духовне життя повинне бути з Євхаристією, а вірне ставлення і розуміння цього таїнства в свою чергу буде підтверджувати правильність духовного життя. Відповідно, Божественна Євхаристія – це не просто основа, а основа основ духовного життя і запорука спасіння для всіх християн (Ін. 6, 56; 54).

Перед звершенням цього таїнства на Тайній вечері Христос обіцяв його у Своїх словах про хліб під час насичення п’яти тисяч людей п’ятьма хлібами: "Я – хліб живий, який зійшов з небес; хто їсть цей хліб, житиме вічно; хліб же, який Я дам, є Плоть Моя, яку Я віддам за життя світу" (Ін. 6, 51). Юдеї, зрозумівши ці слова Христа буквально стали говорити між собою: "Як Він може дати нам Плоть Свою їсти?" (Ін. 6, 52). І Господь не сказав юдеям, що вони зрозуміли Його неправильно, а тільки з ще більшою ясністю і силою продовжував говорити: "Істинно, істинно кажу вам: якщо не будете споживати Плоті Сина Людського і не питимете Його Крові, то не будете мати життя в собі. Хто їсть Мою Плоть і п’є Мою Кров, має життя вічне, і Я воскрешу його в останній день. Бо Плоть Моя є істинною їжею, і Кров Моя є істинним питтям. Хто їсть Мою Плоть і п’є Мою Кров, в Мені перебуває, і Я в ньому." (Ін. 5, 53-56).

Про встановлення таїнства говориться у трьох євангелістів – Матфея, Марка і Луки, а потім повторюється апостолом Павлом.

У 26-й главі Євангелії від Матфея в сказано: "І коли вони їли, Ісус узяв хліб і, благословивши, переламав, і роздаючи ученикам, сказав: прийміть споживайте, це є Тіло Моє. І, взявши чашу та воздавши хвалу, подав їм і сказав: пийте з неї всі, бо це є Кров Моя Нового Завіту, що за багатьох проливається на відпущення гріхів." (Мф. 26, 26-28) Те ж в Євангелії від Марка в 14-й главі.

В Євангелії від Луки в 22-й главі: "І, взявши хліб і воздавши хвалу, розломив і подав їм, кажучи: це є Тіло Моє, що за вас віддається; це чиніть на спомин про Мене. Також і чашу після вечері, кажучи: ця чаша – Новий Завіт у Моїй крові, що за вас проливається". (Лк. 22, 19-20).

З’єднуючись з Христом в Євхаристії, віруючі причасники з’єднуються і один з одним: "нас багато – одне тіло; бо всі причащаємось від одного хліба".

Однією з актуальних тем сучасного міжхристиянського діалогу є питання про характер змін, котрі відбуваються з Євхаристійними дарами після їх освячення.

Східні і західні отці Церкви епохи Вселенських соборів, за рідким виключенням, не особливо задавались питанням, що і як відбувається з природою хліба і вина в Євхаристії. Вони просто вірили, що святі дари стають істинним Тілом і Кров’ю Христа.

Православна Церква з найдавніших часів вірила, що в таїнстві Євхаристії хліб і вино стають Тілом і Кров’ю Христовими. В цьому полягає принципова різниця православного вчення про Євхаристію від розуміння сутності цього таїнства в протестантизмі. Протестанти розглядають хліб і вино лише як символ, образ і запоруку духовного причастя. Христос, на їх думку, перебуває в Євхаристії не Своєї тілесною сутністю, а лише певною животворчою силою, котра надається тим, хто приступає до причастя з вірою. Проте, деякі ранні протестанти, у тому числі й Лютер, вчили про реальну присутність Тіла і Крові Христової в Євхаристії (in pane, sub pane, cum pane), однак обмежуючи час такої присутності безпосередньо моментом причастя.

Святі отці Древньої Церкви не сумнівались в тому, що євхаристичний хліб і вино після освячення є істинним Тілом і істинною Кров’ю Господа Ісуса Христа, іншими словами, знаходяться в такому відношенні до божества, в якому знаходиться людська природа Христа: незмінно, нероздільно, незлитно, нерозлучно. Однак при цьому очевидно, що хліб і вино в таїнстві зберігають свій природній вигляд і сприймаються нашими тілесними відчуттями як такі, котрі не перетерпіли змін. Ця, на перший погляд, невідповідність між зовнішнім виглядом і внутрішньою сутністю таїнства породила багаточисленні спроби пояснення.

На латинському Заході, починаючи з IV-V століть з’являються тенденції розглядати хліб і вино в Євхаристії як свого роду "ілюзію", відкидаючи при цьому присутність в таїнстві природної сутності хліба і вина. Послідовний розвиток цієї тенденції знайшов своє логічне завершення в католицькому вченні про зміну сутності – transsubstantiatio (лат.), пресуществление (слов.). В актах Тридентського собору (1545-1563 рр.) говориться, що через благословення хліба і вина сутність хліба повністю перетворюється в сутність Тіла Христового, а сутність вина – в сутність Його Крові. При цьому чутливі властивості хліба і вина залишаються незмінними, але лише видимо, вони зберігаються лише як зовнішні випадкові ознаки (акциденції).

Саме по собі наведене вище формулювання не може вважатись єретичним. Православна Церква, маючи догматичне вчення про образ перебування в Святих Дарах Господа Ісуса Христа, не намагалась догматизувати питання про образ присутності в Євхаристії хліба і вина і про онтологічний статус євхаристичних видів. Тим не менше, для більшості східних отців латинські схеми міркування у вченні про Євхаристію були доволі далекими. "Потрібно зазначити, що у візантійських теологів не зустрічається використання терміна «сутність" (ousia – усія) в євхаристичному контексті. А такі терміни як "транссубстанціація" (по-грецьки - metousios), візантійці вважали непридатним для описання Євхаристичної містерії і тому, користувались терміном "метаболи" (грец. – переміна, зміна, обмін, слов. – "преложение"), котрий можна зустріти в каноні Іоана Золотоуста, або такими динамічними словами як "metarrhytmisis" - зміна призначення, "переназначення". Зміна сутності (транссубстанціація, метоусіоз) починає зустрічатися лише в творах латинофронів 13 століття і цей термін є не що інше, як переклад з латині».

У всякому випадку, в східних авторів не знаходять вчення про ілюзорність, думок про те, що хліб і вино втрачають в таїнстві свої природні властивості, зберігаючи лише видимі ознаки. Деколи святі отці говорять про євхаристичні хліб і вино як про з’єднані з божеством. Так, святий Іоан Дамаскін, розмірковуючи про хліб і вино в таїнстві, зазначає, що Христос "поєднав з цими речовинами Своє Божество і зробив їх Своїми Тілом і Кров’ю для того, щоб ми через звичне і природне стали причасниками того, що вище будь-якої природи".

Виразити цю тайну святі отці намагались і через певні образи, наприклад образи розпеченого меча або полум’яного жару: "…станьмо причасниками божественного вугілля… палаюче вугілля бачив Ісайя; але вугілля – не просте дерево, а поєднане з вогнем, так і хліб не простий хліб, але з’єднаний з Божеством". При цьому святі отці не забувають наголосити, що хліб і вино, з однієї сторони, і Тіло та Кров Христові, з іншої, не "два, а єдине і те ж саме", проте ніколи не стверджуючи при цьому єдності і тотожності по сутності. "Візантійці, – гадає протопресвітер Іоан Меєндорф, – не бачили в Євхаристичній містерії перетворення субстанції хліба в якусь іншу субстанцію – Тіло Христове, – але бачили в цьому хлібі «typus", тобто "зразок" або скоріше "відбиток" людськості: тої самої нашої людськості, котра змінилась в преображену людськість Христову». На відміну від західних авторів, грецькі отці не протиставляли євхаристичні дари і прославлене людство Господа як дві зовнішні сутності, єдність котрих потрібно раціонально пояснити, і не прагнули висловити сутність найвеличнішого таїнства, яке "вище розуму і думки", шляхом схоластичних дефініцій. Переміна хліба і вина розуміється тут скоріше як сприйняття однієї природи (сутності) іншою сутністю більш високого порядку, хліб і вино включаються в прославлене Тіло Христове, засвоюються ним, стаючи самим Його тілом, роблячись єдиним з ним і тим же самим, але не втрачаючи при цьому своїх природних властивостей і якостей.

Вчення про зміну сутності сприяло закріпленню в традиції Західної Церкви практики використання для здійснення Євхаристії прісного хліба. В цій літургійній практиці виразилось прагнення до свого роду дематеріалізації євхаристійних дарів, оскільки використання квасного хліба і допущення до чаші мирян могло викликати в останніх сумніви в тому, що хліб і вино в Євхаристії дійсно втрачають свої природні властивості, зберігаючи лиш зовнішні ознаки. За цією, на перший погляд, обрядовою розбіжністю в дійсності приховувались більш серйозні розходження в розумінні Євхаристії, котрі проявились в суперечках з латинянами ХІ столітті: "Суперечки виникали… через те, що візантійці розуміли Євхаристійний хліб як той, що єдиносущий людськості, тоді як латинське благочестя західного Середньовіччя старанно підкреслювало «суперсубстанціональність" (надприродність – тобто більш високий рівень по відношенню до людської сутності) Євхаристії. Використання звичайного хліба, такого ж як і той, котрий вживають в їжу бачилось візантійцями знаменням істинного втілення…». На Сході спасіння розумілось як реальне освячення і обожнення людини, що мало на увазі зміну стану і способу існування людства, але ні в якому разі не зміну самої людської природи. Звідси і особливий акцент на єдиносущності Христа нам по людській природі, що підкреслювалось, зокрема, і використанням квасного хліба в Євхаристії, яка вважалась головним способом обожнення. Що ж до католиків, то в них саме сприйняття таїнства Євхаристії деформується. Воно починає сприйматись як надприродній, по суті магічний засіб для надання індивіду надприродного спасіння. Плоди причастя розуміються тут не як преображення самої людської природи, а як надприродна добавка до природи людини, котрою вона спасається і виправдовується.

Хоча хліб і вино в таїнстві стають Тілом і Кров’ю Господа, але Він перебуває в цьому таїнстві всією Своєю сутністю, тобто Своєю душою і самим своїм Божеством, котре нероздільне з його людською природою.

Господь Ісус Христос в Євхаристійних дарах присутній всією Своєю природою, тобто тілом і душею людства, і Божеством.

Весь Христос присутній в кожній частині євхаристійних дарів. В молитві на роздроблення святого Агнця говориться: "Розломлюється і розділяється Агнець Божий, розломлюваний і нероздільний, що завжди споживається і ніколи не вичерпується, а причасників освячує", – оскільки розділення євхаристійних хліба і вина ні в якій мірі не зумовлює розділення Самого Христа. Причащаючись будь-якої, навіть найменшої частинки святих дарів, людина приймає в себе всього Христа, з’єднуючись з Ним.

Після освячення і переміни дари стають одним і тим же з Тілом, котре на небесах. Хоча в один і той самий час буває багато святих Літургій у світі, але не багато тіл Христових, а один і той же Христос перебуває у всіх храмах вірних.

Після перетворення хліба і вина в таїнстві Євхаристії, вони вже не повертаються в попередній стан, а залишаються Тілом і Кров’ю Господа назавжди, незалежно від того чи будуть вони спожиті віруючими. Тому Православна Церква і давніх часів має звичай звершувати в установлені дні Літургію Напередосвячених Дарів, віруючи, що Дари освячені на попередній Літургії, залишаються істинним Тілом і Кров’ю Христовими; також існує давній звичай зберігати освячені Дари в спеціальних сосудах для причастя важко хворих. Відомо, що в Древній Церкві існував звичай відсилати освячені Дари через дияконів християнам, котрі не мали можливості відвідати храм. Наприклад, сповідникам, котрі перебували в ув’язненні, тим, хто каявся; нерідко в давнину віруючі приносили святі Дари з благоговінням з храмів в свої оселі, і подвижники брали їх з собою в пустелі для причастя.

Причащаючись святих тайн Євхаристії належить надавати ту ж честь і поклоніння святим Дарам, котрі ми воздаємо Самому Господу Ісусу Христу, бо як Боголюдині Христу належить єдине нероздільне Божественне поклоніння і по Божеству і по людські природі, як наслідок їх нероздільного з’єднання, так і до святих Дарів ми повинні відноситись відповідно.

Оскільки на даний час немає достатніх джерел інформації щодо устрою, богослужіння та звершення таїнства Євхаристії, то можна зробити лиш висновок, що спершу євхаристійні вечері брали за зразок пасхальну вечерю, яку звершував Ісус Христос і в основному, зрозуміло, зосереджувались на переломленні хлібів, беручи за молитовний зразок звичайні подячні молитви євреїв. Саме виникнення з єврейського середовища зумовило в подальшому характер звершення цих вечерь саме за зразком Єрусалимської общини. Варто зауважити, що перші молитвослів’я носили тринітарний характер, на що звертають увагу науковці-дослідники.
Аналізуючи євхаристій ну термінологію можна сказати, що православне вчення кардинально відрізняється від католицького, котре наголошує на зміні сутності хліба і вина та поданні Тіла і крові Христа лише під виглядом цих речовин, котрі, втративши свою сутність, все ж зберігають певні видимі ознаки, акциденції. Вчення Отців Церкви більш глибше та повніше розкриває цю тайну, говорячи про єдиносущність хліба і вина Тілу і Крові, ставлячи їх в такий зв'язок з Божеством Сина, в якому перебувають у Ньому дві природи: незмінно, нероздільно, незлитно, нерозлучно. Православні Отці Церкви ніколи не намагались найбільше таїнство висловлювати через ряд схоластичних дефініцій, проте чітко вказували на те, що хліб і вино не втрачають своєї сутності, але набувають усіх богоспасительних властивостей Тіла і Крові Спасителя. Тому і термін "transsubstatiatio" або "пресуществление" не підходить для вираження євхаристійних змін, котрі відбуваються з хлібом і вином.

В свою чергу питання термінології пов’язане з питанням про образ перебування в Святих Дарах Господа Ісуса Христа, Який перебуває у них всією Своєю сутністю, і людською і божественною. Якщо весь Христос присутній в кожній частинці Євхаристійних Дарів, оскільки розділення євхаристійних хліба і вина ні в якій мірі не зумовлює розділення Самого Христа, то причащаючись будь-якої, навіть найменшої частинки, людина приймає в себе всього Христа, з’єднуючись з Ним. Цим же і пояснюються звершення літургії Ранішеосвячених Дарів і зберігання їх для причастя хворих, ув’язнених, тощо. Один і той же Христос перебуває у всіх храмах вірних. Після освячення і переміни дари стають одним і тим же з Тілом, котре на небесах. Хоча в один і той самий час буває багато святих Літургій у світі, але не багато тіл Христових, а один і той же Христос перебуває у всіх храмах вірних.

Євхаристія, як жертва подячна, прохальна, котра звершується "за всіх і за все" і приноситься в пам'ять і відпущення гріхів як живих, так і померлих християн та з’єднує всіх вірних в єдине Тіло у Христі – всіх живих, померлих, святих пов’язана також і з Хресною Жертвою Спасителя і розкриває вчення про Ісуса Христа як новозавітного Первосвященика, Котрий бере участь в звершенні жертвопринесення. Ісус був проколений на Голгофі, але Свою кров, як Священик, Він приніс у небесній жертовнику. Обидва моменти тісно пов’язані: смерть Христа на Хресті звершилась в певній точці простору і в певний час. Голгофа відноситься до історії, небесна скинія – поза часом і простором. Тільки умовно можна говорити про небесну скинію як про "місце" Христової жертви. Той же зв’язок, котрий існує між смертю Христовою на Голгофі в часі і Його жертвою в небесній скинії поза часом, має місце між жертвоприношенням на небі і багаторазовим звершенням Євхаристії на земних престолах.

Розглянувши ці аспекти можна дійсно побачити, що без Євхаристії духовне життя християнина неможливе, вона є шлях до спасіння, котрий відкрив Сам Бог і чекає лиш, щоб людина пішла ним.

Олександр Єфременко студент КПБА

Джерело: apologet.kiev.ua