Сьогодні людина живе, а завтра вже немає її.
А як тільки зникне з-перед очей, так зразу ж щезає і з пам’яті.
О, яке воно тупе і тверде те людське серце, що думає лише про теперішнє, а не передбачає майбутнього!
У кожному ділі і помислі ти повинен заховуватися так, ніби вже сьогодні маєш умерти.
Якщо б ти мав чисту совість, то не дуже боявся б смерти.
Краще було б стерегтися гріхів, ніж утікати від неї.
Дивись, дорогенький, з якої великої небезпеки можеш врятувати себе, якого великого страху позбутися, якщо постійно будеш боятися смерти і матимеш її перед очима.
Тепер учися так жити, щоб міг у годину смерти тішитися, а не боятися.
Вчися тепер умирати для світу, щоб потім жити з Христом.
Вчися тепер усім погорджувати, щоб потім мати певну надію.
Ох, ти ж нерозумний! Чому ж гадаєш, що будеш довго жити, коли не маєш тут ані однісінької певної днини?
Скільки ж то людей ошукалися і несподівано пішло зі світу?
Скільки ти чув від людей: цей загинув від меча, той втопився, той впав з гори і зламав карк, той удавився стравою, а той помер серед забави!
Один загинув у вогні, другий від меча, третій від пошесті, інший від душогубця.
Рано чи пізно усім прийде кінець: смерть і людське життя, як тінь, швиденько минає. Хто згадає тебе після смерти? І хто буду молитися за тебе?
Роби, роби тепер, дорогенький, що тільки зможеш робити, бо не знаєш, коли вмреш: та й того не знаєш, що тебе чекає після смерти!
Поки маєш час, збирай собі безсмертні скарби.
Не думай ні про що інше, окрім спасіння; дбай тільки про те, що Боже.
Шукай собі приятелів уже тепер: почитай святих Божих і наслідуй їхні діла, щоб вони прийняли тебе у вічні хороми, коли скінчиться це життя.
Поводься на цій землі як подорожній і гість, якого зовсім не обходить справи цього світу.
Заховуй серце свобідне і вгору до Бога піднесене бо не маєш тут сталої домівки (Євр. 13:4).
Туди звертай щодня свої молитви, зітхання й сльози, щоб твоя душа заслужила собі після смерти щасливо піти до Бога. Амінь.
Псалом 48
Слухайте це, всі народи, візьміть до ушей, усі мешканці всесвіту, і людські сини й сини мужів, разом багатий та вбогий, мої уста казатимуть мудрість, думка ж серця мого розумність, нахилю своє ухо до приказки, розв'яжу свою загадку лірою! Чому маю боятись у день лихоліття, як стане круг мене неправда моїх ошуканців, які на багатство своє покладають надію, і своїми достатками хваляться? Але жодна людина не викупить брата, не дасть його викупу Богові, бо викуп їхніх душ дорогий, і не перестане навіки, щоб міг він ще жити навіки й не бачити гробу! Та люди побачать, що мудрі вмирають так само, як гинуть невіглас та неук, і лишають для інших багатство своє... Вони думають, ніби доми їхні навіки, місця їхнього замешкання з роду до роду, іменами своїми звуть землі, та не зостається в пошані людина, подібна худобі, що гине! Така їхня дорога глупота для них, та за ними йдуть ті, хто кохає їхню думку. Вони зійдуть в шеол, і смерть їх пасе, немов вівці, а праведники запанують над ними від рання; подоба їхня знищиться, шеол буде мешканням для них... Та визволить Бог мою душу із влади шеолу, бо Він мене візьме! Не лякайся, коли багатіє людина, коли збільшується слава дому її, бо, вмираючи, не забере вона всього, її слава не піде за нею! Хоч вона свою душу за життя свого хвалить, і славлять тебе, як для себе ти чиниш добро, вона прийде до роду батьків своїх, що світла вони не побачать навіки! Людина в пошані, але нерозумна, подібна худобі, що гине!(Уривок з книги "Наслідування Христа" Тома Кемпійський)