Чому Бог помер за нас

Ми можемо уявити Бога на Його небесному троні, як Він сумно дивився вниз на землю, зруйновану падінням Адама та Єви. Гавриїл та Михаїл стояли поряд з Ним, їх ангельські очі стежили за Його засмученим поглядом.

"Бачите, що сталося, - сказав Бог, повільно хитаючи головою. – Чоловік та жінка, яких Я створив, зруйнували все. Вони відкинули Мене і перейшли на бік ворога".

"Так, усе це дуже прикро, - відповів Гавриїл. – І це після всіх тих зусиль, яких Ти доклав, щоб зробити їх щасливими. Ну що ж, Ти спробував. Що ще Ти можеш зробити?"

"Маленькі невдячні люди, - сказав Михаїл. – Забудь про них! Вони не варті більше Твого часу й уваги. Залиш їх сатані, кажу Тобі. Врешті-решт, вони лише творіння. Тобі і без них було добре, до того, як Ти створив їх; і Тобі й надалі без них буде добре".

"Я піду до них", - сказав Бог, ніби не чуючи слів двох ангелів.

"Підеш до них? - спитав Гавриїл. Що Ти маєш на увазі? Як ти зробиш це? Вони стали бунтівниками і зрадниками. Вони засуджені на смерть".

"Я піду до них і стану одним з них. Я буду жити з ними і прийму смерть, яку вони заслужили", - відповів Бог.

"Як? – Михаїл не повірив, - Ти залишиш небеса і підеш жити у цьому обмеженому світі, з усіма його бурями, посухами, землетрусами, спекою і холодом; з натовпами ґедзів та комарів, які дзижчать навколо тебе увесь день; з усіма його хворобами, нещастями випадками і трагедіями, що псують життя кожного? Для чого Тобі таке робити?"

"Бо Я люблю їх, - сказав Бог. – Як на Мене, вони того варті".

"Не схожі вони на тих, що варті таких жертв, - відповів Гавриїл. – Подивись на них! Вони влаштували на Твоїй землі такий безлад. Вони не бачать Твоєї любові. Вони знущаються одне з одного. Вони егоїстичні, пихаті, хтиві, заздрісні. Схильні до обману й ненависті. Заради чого їх рятувати? Чого їх просто не стерти з лиця землі і почати все спочатку?"

"Усе просто, - сказав Бог. – Я люблю їх, і сама думка провести без них решту вічності Мені прямо нестерпна".

Ця сцена, звичайно, уявна, але в ній описана реальна любов. Ще до того, як Адам і Єва згрішили, Бог заздалегідь вирішив піти на будь-що заради нашого спасіння, якщо ми вирішимо відвернутись від Нього (до Ефесян 1:4; 1-е Петра 1:20). Це означало смерть. Та він був згоден і на це. Це означало жахливу, криваву, болючу смерть на знарядді, спеціально призначеному для тортур. Це не змінило Його рішення. Тільки одна річ мала значення, і в очах Бога ця річ була важливіша за все. Нас треба було врятувати від смерті, і , чого б це не коштувало. Він прагнув зробити це. Щоб повернути нас.

Говорячи про те, що Христос приніс Себе у жертву ради нас, ми, звичайно, маємо на увазі біль та смерть, яких Він зазнав, І ми маємо підстави так думати. Але ми часто забуваємо, що жертва полягала не тільки в тому, що Йому довелося перенести, але і в тому, чого Він позбавив Себе. До Свого втілення Бог був на небесах, перебуваючи у прекрасній гармонії і любові у Своїй триєдиній Сутності. Бог "мав усе" у най буквальнішому значенні цього слова. Нічого, що є у всесвіті, не бракувало Йому. Не було жодної причини порушувати Свій спокій. Проте Він зважився на ризик і створив людей. Давши їм свободу любити чи відкинути Його. Коли вони відкинули Його, Він вирішив залишити всю велич всесвіту і стати убогим заради нашого спасіння, аж до жахливих болісних страждань і найстрашнішої смерті.

Чому Бог зробив це для обмежених створінь, таких як ви і я? Апостол Павло дає нам відповідь на це: "Бо ви знаєте благодать Господа нашого Ісуса Христа, Який, бувши багатий, збіднів ради нас, щоб ви збагатились Його убозтвом" (2-е до Коринтян 8:9). Ісус залишив небеса і спустився на землю тільки тому, що любив нас. Він любив нас надзвичайно сильною любов’ю – у людських поняттях ми можемо сказати відчайдушно. Він жалів нас та не міг допустити того, щоб утримати нас. Ми були дорожчі для Нього за небеса.

Як могли ми, дрібні люди, бути вартими цього для Бога. Який створив всесвіт? Ми не знаємо. Але ця надзвичайна любов – це незаперечний факт, який змушує нас подивитись на себе новими очима. Ми чогось-таки варті. Ми маємо цінність.

Хоча наша цінність не видна кожному через брудну кірку гріха, яка вкриває нас. Бог дивиться на нас крізь романтичні окуляри едемського саду та бачить прекрасні створіння. Але Він також дивиться на нас через медичні терапевтичні окуляри і розпізнає смертельну хворобу, від якої нас треба вилікувати. І оскільки Віг щиро любить нас. Він хоче взяти на себе цю смертельну хворобу заради нашого спасіння.

Ми нічим не можемо заслужити таку любов, яку Бог відчуває до нас. Це – сімейне почуття. Він дивиться на нас, як батьки дивляться на своїх непокірних дітей, які бунтують проти них. Ми - Його власне творіння, і як батьки люблять своїх дітей, яких вони виносили і народили, Він любить нас, не зважаючи на те, що ми зробили, і не зважаючи на те, що наш гріх зробив нас Його ворогами. Так само як ви співчуваєте своїм дітям і страждає разом з ними, коли вони мучаться від болю, Бог співчуває вам і страждає разом з вами. Коли гріх вразив вас смертю і ви не могли прийти до Нього. Він прийшов до вас і взяв вашу смерть, щоб узяти вас до Себе і дати вам життя.

Якби вам треба було носити етикетку з вашою власною ціною, на ній було б написано: Ісус. Втілення та жертовна смерть Христа показує, наскільки сильно Бог любить нас і наскільки сильно Він бажає відновити ці близькі стосунки з вами, які пов’язували Його з Адамом і Євою. Це показує нам, наскільки сильно Він прагне, щоб ми жили з Ним у невимовній радості і щасті вічно.

(Матеріал статті взято з книги "Слово, що будує стосунки", Джош Мак-Дауелл.)