«Він надіявся на Господа, Бога Ізраїля, і такого, як він, не було між усіма царями Юдиними, ані між тими, що були перед ним. І міцно тримався він Господа, не відступався від Нього ...» (Друга книга царів 18:5-6)

У яких випадках вживання алкоголю є тяжким гріхом?

Щорічно 40 тисяч українців гине через алкоголь. Алкоголізм набуває характеру епідемії. В перспективі – це національна катастрофа.

У яких випадках вживання алкоголю є тяжким гріхом? Немає ефективнішого засобу знищити націю, ніж прищепити їй звичку до самознищення. Українцям цю звичку вже прищепили. Згідно даних Всесвітньої Організації Охорони Здоров'я (ВООЗ) в 2008 році Україна посіла ганебне перше місце по рівню вживання алкоголю серед дітей та молоді. 40% українців від 14 до 18 років систематично випивають. Загальний рівень вживання алкоголю в Україні – 13 літрів спирту на одного українця щорічно. І щорічно 40 тисяч українців гине через алкоголь.

«Немає ефективнішого засобу знищити націю, ніж прищепити їй звичку до самознищення. Українцям цю звичку вже прищепили»

Про руйнівний вплив алкоголю на організм написано, мабуть, вже тисячі статей і знято сотні документальних фільмів. Кожен може пригадати одну-дві історії про те, як алкоголь ламав життя людині. Здається, цього достатньо, щоби свідомо відмовитися від алкоголю. Але люди все одно п'ють, впиваються і гинуть, бо в суспільній свідомості засіли дикі забобони щодо пиятики, які активно підживлюються зацікавленими особами.

Найнебезпечніший і найпоширеніший забобон: «Пиятика – це частина нашої культури». Взагалі-то, це брехня. Так, українці з давніх часів вживали алкоголь, але ніколи не впивалися. Цитую слова сільського вчителя (кін.ХІХ ст., слобода Римарівка): «П'ють, звичайно. Але у вільну пору. І не видно, щоб від пияцтва зменшувався достаток». Це не має нічого спільного з тим, як п'ють сьогодні: з вечора п'ятниці до самого понеділка

Наприкінці ХІХ століття на Слобідській Україні селяни нерідко взагалі закривали шинки – за громадським вироком. Наприклад, в слободі Пантюхине Старобільського повіту з 1891 по 1894 рік були закриті ВСІ шинки. В слободі Микільській завжди працювало не більше 5 шинків, що вели «помірну торгівлю», та і їх в 1896-му селяни вирішили закрити. І закрили! Можете уявити щось подібне сьогодні?!

Взагалі доходить до абсурду, коли пиятика робиться мало не предметом гордощів, мовляв, ми кого хочеш переп'ємо. Пишатися алкоголізмом – все одно, що пишатися епідемією туберкульозу, СНІДу або захмарним рівнем злочинності.

Другий забобон щодо алкоголю: «Пити чи не пити – це індивідуальний вибір кожного. Хочуть люди – хай п'ють». Такою ж логікою керуються і прибічники легалізації легких наркотиків: якщо люди хочуть, не треба їм заважати. Але це хибна логіка: спочатку легалізують легкі наркотики, потім «легкі» зґвалтування, потім «легкі» убивства?! Так само і з алкоголем: спочатку просто не будемо боротися з пияцтвом, потім дозволимо продавати горілку дітям, а потім прищеплювати «культуру пиття» з дитсадка?!

До речі, «культура пиття» – це третій небезпечний алкогольний забобон . Про культуру пиття дуже полюбляють співати виробники алкогольних напоїв, що роблять гроші на виродженні нації. Насправді, культура пиття – це міф. Не можна пити культурно чи некультурно. Можна пити багато або мало, пити або не пити взагалі. І не вірте рекламі, де кажуть, що алкоголь сприяє спілкуванню! Якість п'яного спілкування завжди набагато нижча. Хочете пересвідчитися? Запишіть на диктофон або на камеру власні п'яні теревені, а потім передивіться на тверезу голову – відчуття огиди і сорому гарантоване. Не відповідає дійсності і те, що алкоголь буцімто допомагає «розслабитися». Алкоголь не знімає втому, а просто забиває її відчуття, «відключає мозок».

Четвертий забобон – про те, що слабкий алкоголь не шкідливий або менш шкідливий, ніж високо градусне пійло. Наприклад, всі наркологи в один голос твердять: пивний алкоголізм набагато небезпечні ший за горілчаний. По-перше, пивний алкоголізм «підкрадається» непомітно: спочатку це одна пляшка в кінці робочого тижня, а потім – кілька літрів за вечір. По-друге, пивний алкоголізм не має середньої стадії – легка і тому малопомітна залежність одразу переходить у важку. А розвинутися він може вже за рік-два, або навіть за півроку. Тому і лікується набагато важче, ніж залежність від «біленької». І це стосується не лише пива, а і усіляких «шалених соків» – фарбованої води зі спиртом.

І, нарешті, п'ятий забобон : «Пиятика – це зло, але його неможливо викорінити. Якщо обмежити продаж алкоголю, будуть гнати самогон або купувати нелегально». Ці «роздуми» також позбавлені логіки. З таким же успіхом можна сказати, що, наприклад, зґвалтування – зло, але його неможливо викорінити, тож і боротися з ґвалтівниками не треба. Ідіотське звучить, так?

«Польські пани зрозуміли, що горілка дає величезні можливості для збагачення. У кожному селі почали будувати винниці – гуральні, які гнали горілку… У кожному селі накладали обов'язок на селян брати ту горілку і платити за неї панові.»

З забобонами загалом розібралися. Хто сприяє їхньому поширенню – пояснювати не треба. Ті – хто роблять на алкоголізації нації гроші. Наприклад, історик Василь Лаба свідчить, що на Західній Україні українських селян споювали польські пани: «Польські пани зрозуміли, що горілка дає величезні можливості для збагачення. У кожному селі почали будувати винниці – гуральні, які гнали горілку… У кожному селі накладали обов'язок на селян брати ту горілку і платити за неї панові. Причому купували тільки у свого пана. Горілка давала 40-50% прибутку від маєтку».

А одним із засобів заселення території Луганщини наприкінці ХVIII – на початку ХIХ століття, як свідчать документи, було споювання на ярмарках власниками земель селян, яких в непритомному стані на фірах перевозили на нові місця, де вони і були змушені жити…

«Зараз у можновладців з'явилися більш витончені методи споювання: агресивна реклама в поєднанні з легко доступністю алкоголю роблять свою справу не гірше, ніж панський примус.»

Не гребували споюванням народу і більшовики. В 1924-му на пленумі ЦК ВКП (б) було офіційно скасовано «сухий закон», що діяв з 1914 року, і введено горілчану монополію. Цим Сталін убив одразу двох зайців: очманілий народ стало легше заганяти у «новий порядок» і цей самий народ поніс свої гроші державі-монополісту. Вже в 1926-му доктор А.Шоломович на виступі констатував: «в Москві 60% школярів знають міцні спиртні напої. Були випадки, коли школярі приходили на уроки п'яними… В провінції ще більше п'ють».

Зараз у можновладців з'явилися більш витончені методи споювання: агресивна реклама в поєднанні з легко доступністю алкоголю роблять свою справу не гірше, ніж панський примус. А рекламують алкоголь у нас навіть спортсмени. Наприклад, Віталій Кличко рекламує пиво «Чернігівське» – скажете, не абсурд? З точки зору нормальної людини – так, з точки зору пивних магнатів – вдалий «промоушн». І нікого не цікавить, що від пива ти здобудеш хворі нирки, огидне пивне пузо і дурну голову, а не титул чемпіона світу з боксу…

Зрештою, пияк – це завжди затятий індивідуаліст – для «лицаря чарки» не існує Батьківщини, нації, часто навіть сім'ї. А собутильники – це лише засіб задовольняння своєї власної потреби напитися. До речі, відомі своєю любов'ю до «оковитої» запорізькі козаки під час походів суворо дотримувалися «сухого закону» – порушників жорстоко карали або просто убивали… Ви можете уявити, щоби пияки об'єдналися для захисту своїх інтересів? Я – не можу. Бо пияки не здатні навіть дотримуватися елементарних норм поведінки. Наприклад, не смітити – після святкування Дня міста в Луганську пляшки з площі довелося прибирати за допомогою… снігоприбиральної машини!!

Питання стоїть руба: або ми хочемо жити і виживемо, або ми хочемо пити і вимремо. Все інше – від лукавого.

Дмитро Снєгирьов, НБН

Джерело: http://www.credo-ua.org