«Слухай, небо, а я говоритиму, і хай почує земля мову уст моїх! Нехай ллється наука моя, мов той дощ, хай тече, як роса, моя мова, як краплі дощу на траву, та як злива на зелень.» (Книга Второзаконня 32:1-2)

Євангелія від Луки 24

Глава:

Жінки та Петро при гробі 1-12; по дорозі до Емаусу 13-35; Ісус з'являється апостолам 36-49; Вознесіння 50-53

1 А першого дня в тижні, рано-вранці, вони прийшли до гробниці, несучи пахощі, що їх вони приготували,

2 й застали камінь, відкочений від гробниці.

3 Ввійшовши, не знайшли тіла Господа Ісуса.

4 І от, коли вони не знали, що їм про те думати, два чоловіки з'явились їм у блискучих шатах.

5 Коли ж вони налякались і схилили до землі обличчя, ті до них сказали: “Чому шукаєте живого між мертвими

6 Його нема тут: він воскрес. Пригадайте собі, як промовляв до вас, коли ще був у Галилеї, кажучи:

7 Син Чоловічий має бути виданий грішникам у руки, має бути розіп'ятий і третього дня воскреснути.”

8 І вони пригадали собі його слова;

9 а, повернувшися від гробниці, оповіли все те одинадцятьом та всім іншим.

10 То були: Марія Магдалина, Йоанна й Марія, мати Якова. Інші жінки, що були з ними, теж оповіли це апостолам,

11 але слова ці їм видавалися пустим верзінням, і вони не повірили їм.

12 Однак, Петро встав, побіг до гробниці й, нахилившись, побачив лиш пов'язки. І повернувсь до себе (додому), дивуючися тому, що сталося.

13 Аж ось того самого дня двоє з них ішли в село, на ім'я Емаус, стадій сто шістдесят від Єрусалиму,

14 і розмовляли між собою про те, що сталось.

15 А як вони розмовляли та сперечалися між собою, сам Iсус наблизившись, ішов разом з ними,

16 але очі їм заступило, щоб його не пізнали.

17 Він їх спитався: “Що це за розмова, що ви, ідучи, ведете між собою?” Ті зупинились, повні смутку.

18 Озвавсь тоді один з них на ім'я Клеопа, і йому каже: “Ти бо один, що мешкаєш у Єрусалимі, а не знаєш, що цими днями в ньому сталося?”

19 І він спитав їх: “Що таке?” Вони ж йому сказали: “Те, що сталося з Ісусом Назарянином, мужем, що був пророком, могутнім - ділом та словом перед Богом і всім народом, -

20 та як наші первосвященики й князі видали його на засуд смертний і його розіп'яли.

21 А ми сподівались, що це він той, хто має визволити Ізраїля. До того ж усього ось третій день сьогодні, як це сталось!

22 Деякі з наших жінок, щоправда, нас здивували: вони пішли були ранесенько до гробниці,

23 та, не знайшовши його тіла, повернулись і нам оповіли, що вони бачили ангелів, які їм з'явились і сказали, що він живий.

24 Деякі ж з наших пішли до гробниці й знайшли так, як жінки сказали; його ж вони не бачили.”

25 А він промовив до них: “О безумні й повільні серцем у вірі супроти всього, що були пророки оповіли!

26 Хіба не треба було Христові так страждати й увійти в свою славу?”

27 І, почавши від Мойсея та від усіх пророків, він вияснював їм те, що в усім Писанні стосувалося до нього.

28 Коли вони наблизилися до села, куди йшли, Ісус удав, що хоче простувати далі.

29 Вони ж наполягали, кажучи: “Зостанься з нами, бо вже надвечір, і день уже похилився.” І він увійшов, щоб зостатись.

30 І от, як він був за столом з ними, взяв хліб, поблагословив, і, розламавши його, дав їм.

31 Тоді відкрилися в них очі, і вони його пізнали. А він зник від них:

32 І казали вони один до одного: “Чи не палало наше серце в нас у грудях, коли він промовляв до нас у дорозі та вияснював нам Писання?”

33 І вони рушили негайно й повернулися в Єрусалим, і там знайшли зібраних одинадцятьох і тих, що були з ними,

34 які їм сказали: “Христос справді воскрес і з'явився Симонові.”

35 І вони розповіли те, що сталося в дорозі і як вони його пізнали при ламанні хліба.

36 Коли ж вони так говорили, сам Ісус став посеред них і до них каже: “Мир вам!”

37 Вони ж, налякані та повні страху, думали, що духа бачать.

38 Та він сказав їм: “Чого стривожились? Чого ті сумніви постають у серцях ваших?

39 Гляньте на мої руки та на мої ноги: це ж я сам. Доторкніться до мене та збагніть, що дух тіла й костей не має, як бачите, що я їх маю.”

40 Сказавши це, він показав їм руки й ноги.

41 А як вони з радощів не йняли йому ще віри й чудувались, він сказав: “Чи маєте ви тут що їсти?”

42 Вони подали йому кусень печеної риби.

43 Він узяв його й спожив перед ними.

44 Потім Ісус до них промовив: “Це власне ті слова, що я, бувши ще з вами, сказав вам: Треба, щоб сповнилось усе написане про мене в законі Мойсея, в пророків та у псалмах.”

45 Тоді відкрив їм розум, щоб вони розуміли Писання,

46 і до них мовив: “Так написано, що треба було, щоб Христос страждав і третього дня воскрес із мертвих,

47 і щоб у його ім'я проповідувалось покаяння на відпущення гріхів усім народам, почавши від Єрусалиму.

48 Ви - свідки того (всього).

49 Я вам пошлю те, що мій Отець обіцяв був. Сидіть у місті, аж поки не одягнетеся силою з висоти.”

50 І він вивів їх аж до Витанії і, знявши руки свої, благословив їх.

51 А як він благословляв їх, віддалився від них і почав возноситись на небо.

52 Вони ж, поклонившися йому, повернулися з радістю великою в Єрусалим,

53 і перебували ввесь час у храмі, славлячи та хвалячи Бога.