«Та ви приймете силу Святого Духа, що на вас зійде, і будете моїми свідками в Єрусалимі, у всій Юдеї та Самарії й аж до краю землі.» (Діяння Апостолів 1:8)

Біблія

* Второканонічні книги (див. «Канон»).
Канонічні книги, та второканонічні, переклад о. Іван Хоменко.

Загальні відомості про Біблію

Біблія - Книга книг, найважливіший, найбільше читаний, перекладуваний і коментований твір. Біблійні знання правлять за предмет спеціяльної богословської науки. Ця наука зробила великий поступ наперед особливо за наших часів, включаючи та органічно опрацьовуючи при тому інші ділянки людського знання.

Назва
Старовинні євреї називали Біблію словом "сифер" (послання, книга) або "сифарім" (книги). Пізніше вживано назву "китубім" (писання). У грецькому перекладі назву віддано словом "ге графе" (писання). Обидві збірки св. книг - Старий та Новий Завіт - окреслено назвою "та біблія", т.т. "книги". У цьому множинному числі - Біблія - її й збережено в новіших перекладах у значенні: збірка книг, чи, коротко: книги.

Канон
Суттю своєю Біблія - одна-єдина книга, хоч вона й складена з багатьох книжок різного часового походження, різних авторів, різних жанрів та стилів, ба навіть різних мов. Усі вони об'єднані у т. зв. канон, т.т. в автентичну збірку або каталог священних книг, які були надхнені Богом і які лягли непомильним правилом віри та моралі. Книги, що перебувають у біблійному каталозі, - книги канонічні, канонізовані Церквою, визнані нею за богонадхненні. З історії формування біблійного канону зберігся поділ на первоканонічні та второканонічні книги. Перші завжди й усіма були визнавані за богонадхненні. Щодо других, за різних часів і від різних осіб були висловлювані сумніви у питанні про їхнє богонадхнення. Євреї та протестанти й досі уважають їх за апокрифи.

До второканонічних книг Ст. Завіту належать: Сирах, Мудрість, Варух, Юдита, Товит, 1-2 Макавеїв, уривки з Естери та Даниїла. Євреї відмовляють їм канонічности з огляду на той факт, що вони збереглися тільки грецькою мовою (хоча, тим часом, нові знахідки у Кумрані й у Каїрі виявляють первісне їхнє записання єврейською мовою, за винятком хібащо книг Мудрости та 2 Макавеїв). Второканонічні книги Н.3.: Послання до Євреїв, 2 Петра, 2 та 3 Йоана, Якова, Юди та Одкровення.

Християнський канон
Євреї, а згодом і християни, по систематичних змаганнях, устійнили каталог священних книг, канон. Тим Біблію було відмежовано від апокрифів (з-грецька: "прихованих", "несправжніх", т. т. підмінених писань) та світської літератури. Єврейський канон бере до уваги тільки старозавітні книги, при чому він має подвійну редакцію. У тому Палестинський канон, що нараховував разом 35 книг, вилучивши второканонічні книги і об'єднавши в одну книгу Самуїла, Царів, Хроніки, Езри-Неємії, згодом звів цю кількість до всього 22 книг, згідно з числом букв єврейської абетки, шляхом поєднання докупи ще й інших книг та виключення всіх тих, які не збереглись оригінальною єврейською мовою. Тим робом у цьому каноні містяться 5 книг Мойсея, 8 пророчих книг та 9 книг поетичних. Зате Олександрійський канон зберіг розрізняння поодиноких книг. Він закріплений і у т. зв. перекладі Сімдесятьох грецькою мовою. Християнський канон щодо старозавітних книг іде за еврейсько-олександрійським каноном. Щождо новозавітних книг, то тоді, як спершу (I-II ст.), приймано за безсумнівно канонічні всі книги Н.3., пізніше, з появою апокрифів та у полеміці з євреями (III-IV ст.), у декого виникли сумніви стосовно второканонічних книг. Подальші наполегливі досліди призвели до устійнення християнського канону. Цей канон урочисто потверджено на Вселенських Соборах:

Фльорентійському (1441), Тридентському (1546) та І Ватиканському (1870). Отже, християнський канон містить: у Ст.3. - 47, у Н.3. - 27 книг.

Поділ книг
За змістом християнський канон поділяється на книги:
1. Історичні: Буття, Вихід, Левіт, Числа, Второзаконня, Ісус Навин, Судді, Рута, 1 та 2 Самуїла, 1 та 2 Царів, 1 та 2 Хронік, Езра, Неємія, Товит, Юдита, Естера і 1 та 2 Макавеїв;
2. Поетичні: Йов, Псалми, Приповідки, Проповідник, Пісня пісень, Мудрість і Сирах; 3. Пророчі: Ісая, Єремія (сюди ж: Плач, Варух, Лист), Єзекиїл, Даниїл, Осія, Йоіл, Амос, Авдій, Йона, Міхей, Наум, Авакум, Софонія, Аггей, Захарія, Малахія.
Новозавітні книги раніше (для літургійних цілей) розподілювано на Євангелію та Апостол з тим, що сюди враховувано всі інші книги. Під теперішню пору (переважно - для наукових цілей) вони розподіляються теж на три частини:
1. Історичні книги: Євангелії Матея, Марка, Луки та Йоана і Апостольські Діяння;
2 Повчальні : послання Павла до Римлян, 1-2 Корінтян, Галатів, Ефесян, Филип'ян, Колосян, 1-2 Солунян, 1-2 Тимотея, Тита, Филимона та Євреїв, послання Якова, 1-2 Петра, Юди та 1-3 Йоана;
3. Пророча книга: Одкровення.
Це повний біблійний канон, прийнятий як католиками, так і православними. Протестанти не визнали второканонічних книг Ст.3. Щождо новозавітного канону, то його повнотою приймають усі, за винятком деяких сект.

Текст
Записування біблійних текстів тривало понад тисячу років і закінчилося з смертю останнього апостола. Тим то і саме написання тексту, і його збереження має свою складну історію, що її можна розглядати з погляду мови, абетки, рукописів та перших перекладів.
1. Мова. Старий Завіт первісне - великою мірою - був написаний старовинною єврейською мовою, яка правила євреям за розмовну (гібрім). Під час переселення до Вавилонії увійшла в ужиток мова арамійська. Єврейська перетворилась на книжну, літургійну, стала, як то кажуть, мертвою мовою. Згодом починають уживати й грецької мови, в якій написано і деякі книги Ст.З, (Мудрість та 2 Макавеїв) і майже ввесь Новий Завіт.
2. Письмо. Первісне єврейське письмо походженням фінікійське. У XIII ст. до Хр. воно було вже досить досконале, і євреї вживали його аж до Вавилонського переселення. По тому застосовано арамійську абетку, яка, правдоподібно, походила від синайської абетки. Це т. зв. квадратове письмо. Абетка ця має 22 приголосні знаки. Щойно у VІ-VІІІ ст. єврейські традиціоналісти (масорети, від "масора" - традиція) підібрали 10 знаків для запису голосівок і переписали біблійний текст за цією новою системою з її спеціяльними правилами, що забезпечували текст від помилок. Цей текст дістав назву масоретського (ТМ). У книгах первісного грецького запису та в олександрійському перекладі Сімдесятьох було вжито грецької абетки того часу, відповідної до тогочасної мови. Латинського алфавіту для первісного запису священних книг, мабуть, не вжито.
3. Рукописи. Не посідаємо жадного автографу, жадного рукопису священного автора. Усі первотвори (оригінальні записи) втрачено. До нас дійшли тільки пізніші списки, з усіма недосконалостями писання вручну. Найстарші рукописи сягають ледве VIII ст. по Хр. (Масоретський текст). Тільки нещодавно знайдено в печерах Кумрану (г Палестині) ще старші рукописи Біблії, деякі в цілості, інші в уривках.
Для реконструкції біблійних текстів варті уваги старовинні переклади:
арамійський (Таргумім), грецький (Сімдесятьох), сирійський (Пешіта) і латинський (Вульґата). Для українського перекладу важливі й старослов'янські рукописи південно- та східньослов'янського походження. Найбільше рукописів маємо для книг Н. 3. (вони, до речі, й найближчі до первотвору): сьогодні їх нараховується понад 4800. Багато з них пергаменові - IV ст. Знайдено й декілька папірусових уривків III ст., а то й II ст., т.т. з часів бл.100 років по смерті авторів. Тим часом, найстарші рукописи старовинної літератури віддалені від своїх первотворів на декілька сотень, ба й понад тисячу років.
4. Редакції. Одночасне виготування багатьох тотожних примірників належить до спромог і вигод друкарської машини (в Европі - щойно від XV ст.). Тим то, коли мова про рукописні списки, то сьогодні в нашій розпорядимості нема й двох більш-менш довгих текстів Св. Письма, які були б повнотою тотожні. Щоправда, розбіжності в них радше формальні, буквальні, рідко речеві. Усі Вони чисто текстового характеру, і тому жадна з них не являє якоїсь небезпеки для самої віри. Як правило, це - переставлення літер, пропущення їх, повторення літер або слів та речень, вставлення у текст приміток формального чи пояснювального характеру. Досліджуючи ці розбіжності, вчені біблісти встановили навіть певні рукописні родоводи, назвавши їх редакціями тексту.
5. Критичні тексти. Зіставлення різних рукописних редакцій допомагає реконструювати первотекст. Тексти, посталі з такого наукового зіставлення, називаються критичними, а видання їх - критичними виданнями. Такі видання вживають сьогодні звичайно при перекладанні Біблії живими мовами. Змагання за критичний текст походять ще з часів ручного переписування Біблії, проте тоді вони могли бути лише частково успішними. З поглибленням біблійних студій за новіших часів у цій ділянці досягнено велетенських успіхів.

Переклади
Давні переклади біблійних текстів мають велику вагу в визначенні первотексту. Переклади постали з історично-культурних потреб: розвиток мови у межах певного народу і поширення Св. Письма серед різних народів. Ці причини дійсні й до наших днів. Перші переклади виникли в єврейському середовищі, а згодом - у християнській громаді.
1. Таргумім. Для поворотців з Вавилонської неволі, які позабували рідну мову, зродиоась потреба укласти доступне для народу пояснення (таргум) по-арамійськи. Це було й перші тлумачні переклади Св. Письма. Найважливіший (таргум) виготувано у Вавилоні в І-ІІ ст. до Христа. Він обіймає тільки П’ятикнижжя. Переклад цей ясний, хоч і буквальний. Пізніше Йонатан Бен-Узієл перетлумачив пророчі книги. Це вавилонсько-палестинська редакція арамійською мовою.
2. Сімдесятьох. Це грецький переклад для потреб єврейської діаспори в Єгипті у ІІІ-ІІ ст. до Христа. За своїм географічним походженням він носить назву Олександрійського, назва ж «переклад Сімдесятьох» (Септуаґінта) сходить до переказу, мовляв, переклад цей виготували на острові Фарос під Олександрією протягом 72 днів 72 старійшин під проводом Аристея, присланих для цієї мети з єрусалиму. Переклад охоплює також і второканонічні книги. Він, укладений х передмасоретських текстів, допомагає виправляти мовні помилки єврейських книг. Саме завдяки цьому перекладові Св. Письмо переходить від євреїв до поган, і апостоли у своїх посланнях цитують Ст. З. переважно за ним (300 цитувань з усіх 350, що містяться у Н.З.). Уже за християнської ери зявилися ще грецькі переклади Аквіли, Теодоціона (подібний до Олександрійського) та Сіммаха.
3. Простонародний (Вульґата.) так зветься християнський переклад усієї Біблії латинською мовою. Його виконав у більшій частині св. Єронім у IV ст. для вжитку широкого загалу в Римській імперії. Псалми і Новий Завіт св. Єронім тільки виправив, книги ж Макавеїв та Варуха перейшли до Вульґати з старших латинських перекладів, зроблених в Італії.
4. Пешіта. Це старовинний сирійський переклад усієї Біблії, укладений за різних часів по Хр. Він так само корисний для реконструкції єврейських первотекстів.
5. Інші. Поширення християнства викликало всюди більш або менш ранні переклади, наприклад: вірменський (найраніший ІІІ ст.), германський (ґотська БібліяВульфіли IVст.), старослов’янська (IXст.). Сьогодні Біблію перекладено вже всіма мовами християнських народів світу. Переклад її мовою котрогось народу править за свідоцтво його духовної зрілості.

Переклад І. Огієнко
Перший, незначний наклад перекладених Огієнком чотирьох Євангелій (від Матвія, Марка, Луки, Іоанна) побачив світ 1937 року у Львові, а 1939 року — додрукований у Варшаві. До цього видання було додано ще й «Псалтир».

У 1955 році Біблійне товариство прийняло рішення готувати до друку Огієнків переклад Біблії. Але цю роботу було закінчено аж через сім років. І лише 1962 року в Лондоні побачив світ солідний том — на 1529 сторінок — з відтисненим позолотою українським заголовком — Біблія.

Переклад о. Іван Хоменко
Святе Письмо Старого і Нового Завіту, Римська Біблія, Біблія перекладу Хоменка — український переклад Біблії, що наново перекладений з єврейської, арамейської і давньогрецької мов. Був здійснений українським греко-католицьким священиком Іваном Хоменком і вперше виданий у 1963 р. у видавництві Отців Василіян у Римі, Італія. Характерний легкістю мови, відсутністю посилань на паралельні місця і передмовою до кожної книги Біблії. Вміщує також т. зв. второканонічні книги (наприклад Макавей, Сирах). Поширюється Римо-Католицькою та Греко-Католицькою Церквою. На сьогодні друкується також видавництвом Українського Біблійного Товариства і є у вільному продажу.