«А Анна відповіла, кажучи: О ні, мій Пане! Я - бідна жінка в смутку: ані вина, ані наливки я не пила; я мою душу виливаю перед Господом.» (Перша книга Самуїлова 1:15)

Євангелія від Йоана 11

Глава:

Воскресіння Лазаря 1-44; юдейська рада вирішує вбити Ісуса 45-57

1 Був один недужий: Лазар з Витанії, села Марії та її сестри Марти.

2 Марія ж, брат якої Лазар слабував, була ота, що миром помазала Господа і волоссям своїм обтерла йому ноги.

3 Отож послали сестри до нього сказати йому: "Господи, той, що любиш ти його, слабує."

4 Зачувши те Ісус, мовив: "Недуга ця не на смерть, а на славу Божу: щоб Син Божий ним прославився."

5 Любив же Ісус Марту і її сестру, і Лазаря.

6 Тож як зачув, що той хворіє, ще два дні лишився на тому місці, де перебував.

7 Щойно по тому мовив до учнів: "Ще раз до Юдеї вирушаймо."

8 Учні ж йому казали: "Учителю, оце недавно юдеї тебе каменувати хотіли, а ти знов туди ідеш?"

9 Відрік Ісус: «Чи не дванадцять годин дневі? Коли хтось удень ходить, то не спотикається, бачить бо світло світу цього.

10 Коли ж хтонебудь ходить уночі, то спотикається: у такому нема світла!»

11 Сказав ото, а тоді мовив до них: "Лазар, приятель наш, заснув. Піду, проте, і розбуджу його."

12 А учні йому: "Господи, коли заснув, то й одужає."

13 Про його смерть говорив Ісус, вони ж собі гадали, що про спочинок у сні мова його була.

14 Тож Ісус і каже їм одверто: «Лазар упокоївся,

15 і радію я за вас, що мене там не було, - щоб ви увірили! Ходім, однак, до нього.»

16 Тоді Тома, на прізвисько Близнюк, сказав до співучнів: "Ходімо й ми з ним, щоб разом умерти."

17 Прибувши, застав Ісус його вже чотириденним у гробі.

18 Була ж Витанія недалеко Єрусалиму, стадій з п'ятнадцять,

19 і багато з юдеїв посходилося до Марти та Марії, щоб розважити їх по братові.

20 Почувши ж Марта, що Ісус наближається, метнулась йому назустріч, тоді як Марія сиділа в хаті.

21 Отож заговорила Марта до Ісуса: «Господи, якби ти був тут, - мій брат не вмер би!

22 А й тепер знаю, що все, що попросиш ти в Бога, Бог тобі дасть.»

23 І каже їй Ісус: "Твій брат воскресне."

24 "Знаю, - каже до нього Марта, - що воскресне у воскресіння, дня останнього."

25 А Ісус їй: «Я - воскресіння і життя. Хто в мене вірує, той навіть і вмерши - житиме!

26 Кожен, хто живе і в мене вірує, - не вмре повіки. Віриш тому?»

27 "Так, Господи, - каже йому, - вірую, що Христос єси, Божий Син, який гряде у світ цей."

28 Те сказавши, пішла й покликала свою сестру Марію та й каже пошепки: "Учитель прийшов і тебе кличе."

29 Ледве та вчула це, підвелася притьмом та й подалась до нього.

30 Ісус ще не ввійшов у село; був він на тому місці, де його зустріла Марта.

31 Юдеї ж, що були в хаті з нею та її розважали, побачивши, що Марія встала похапцем і вийшла, пішли слідом за нею, бо думали, що до гробу подалась, аби там поплакати.

32 Та Марія, прийшовши туди, де був Ісус, і побачивши його, впала йому до ніг і сказала йому: "Господи, якби ти був тут, то мій брат не вмер би!"

33 Побачив Ісус, що вона плаче, а й юдеї, що прийшли з нею, плачуть і собі, тож відчув жалощі в дусі і, зворушений,

34 запитав: "Де поклали ви його?" Кажуть йому: "Іди, Господи, і поглянь."

35 Заплакав Ісус.

36 І заговорили юдеї: "Бач, як він його любив!"

37 А деякі з них мовили: "Чи ж оцей, що сліпому очі зрячими вчинив, не міг так учинити, щоб і отой не помер?"

38 І знову жалощі відчув Ісус у собі і подався до гробу. А була то печера, і камінь лежав зверху.

39 "Відкотіть камінь", звелів Ісус. Марта ж, сестра померлого, каже йому: "Господи, відгонить уже: четвертий бо день."

40 "А хіба я тобі не казав, - озвавсь Ісус, - що коли віруєш, то побачиш славу Божу?"

41 Відкотили отже камінь. І звів Ісус очі вгору й мовив: «Отче, тобі подяку складаю, що вислухав єси мене!

42 Я добре знаю, що повсякчас вислуховуєш мене, тож тільки з-за люду, який ото стоїть навколо, сказав я: щоб вони увірили, що ти мене послав.»

43 А промовивши те, кликнув на ввесь голос: "Лазарю, вийди сюди!"

44 І мертвий вийшов із зав'язаними в полотно руками й ногами та обличчям, хусткою обмотаним. І сказав їм Ісус: "Розв'яжіть його і пустіть, нехай ходить."

45 І бачивши, що вчинив Ісус, увірували в нього численні юдеї, які зійшлися були до Марії.

46 Деякі з них, однак, пішли до фарисеїв та й оповіли їм, що вчинив Ісус.

47 Зібрали тоді первосвященики та фарисеї раду й заговорили: «Що робити нам? Силу чудес отой чоловік робить!

48 Якщо залишимо його так, то всі увірують у нього, тож нагрянуть римляни, місто наше знищать та й народ наш!»

49 Один же з них, Каяфа, що був первосвященик того року, мовив до них: «Нічого ви не розумієте,

50 то й не здогадаєтеся, що ліпше вам буде, коли один чоловік за народ помре, а не ввесь люд загине.»

51 Сказав же він так не від себе самого, але, бувши первосвящеником того року пророкував, що Ісус мав умерти за народ;

52 і не тільки за народ, але й за те, щоб зібрати в одне розкидані діти Божі.

53 Від того, отже, дня ухвалили вони його вбити.

54 Тому не ходив уже Ісус більше відкрито серед юдеїв, а подався звідти в околицю неподалеку пустині, у місто, зване Ефраїм, і перебував там з учнями своїми.

55 А надходила юдейська Пасха, і багато людей з країни прибуло перед Пасхою до Єрусалиму, щоб очиститися.

56 Вони отже шукали Ісуса і, стоявши у храмі, говорили між собою: "Як вам здається? Хіба не прийде він на свято?"

57 Первосвященики ж і фарисеї повеліли, що коли хто знатиме, де він, то має виказати, щоб його схопити.