«Ой Господи, коли ти рушив був із Сеїру, коли виступив єси з полів едомських, земля здригнулась, небо краплями бризнуло, й хмари ринули водою.» (Книга Суддів 5:4)

Книга Товита 2

Глава:

Товит сліпне

1 За царя Сахердона повернувсь я додому, і мені повернуто мою жінку Анну й сина Товію. На наше свято П'ятидесятниці, тобто свято семи Седмиць, мені приготовано гарний обід, і я сів обідати.

2 І коли був приготований для мене стіл, повний усіляких страв, мовив я до мого сина Товії: "Піди, моя дитино, і як знайдеш якогось бідного з наших братів невільників у Ніневії, що пам'ятає на Господа з усього серця, приведи його сюди, щоб їв разом зо мною. Гляди ж, я тебе чекаю, поки не повернешся, дитино!"

3 І вийшов Товія шукати якогонебудь бідного з наших братів і, повернувшись, мовив: "Тату!" А я до нього: "Що таке, дитино!" Він же: "Тату, он там один із нашого народу лежить забитий; його кинули на тім самім майдані, де задушили."

4 Схопивсь я на рівні ноги, залишив обід і, перед тим як почати їсти, забрав його з майдану й поклав у хатинці, щоб поховати його, як зайде сонце.

5 Потім, повернувшися, обмивсь і, докраю сумний, почав обідати.

6 Я пригадав собі слово пророка, яке сказав Амос про Бетел: "Обернуться у смуток ваші свята, й усі ваші веселощі в ридання" - і я плакав.

7 А як зайшло сонце, пішов, викопав яму й поховав його.

8 Сусіди мої глузували й говорили: "Він таки не боїться! Все бо шукали його, щоб убити за те, та він утік, і ось знову ховає мертвих!"

9 Тієї ж самої ночі, обмившись, увійшов я на своє обійстя й ліг коло надвірного муру, обличчя ж моє було відкрите з-за спеки.

10 Не знав я, що зверху надо мною були горобці на мурі, - і їхнє лайно, ще тепле, впало мені на очі й навело більма. Ходив я до лікарів, щоб вилікуватись, та що більш вони намащували мені очі маззю, то більше мої очі сліпли на ті більма, аж поки зовсім не осліпли. Отак нездужав я на очі 4 роки. Усі мої брати побивались навколо мене, а Ахіяхар утримував мене 2 роки, поки він не пішов до Елімаїди.

11 Того часу моя жінка Анна робила всілякі жіночі роботи

12 й посилала їх панам, що їй за те платню давали. Сьомого Дістра вона відтяла скінчену тканину й відіслала панам, які виплатили їй усю платню та ще й додали поверх неї козенятко.

13 І от коли прийшла додому, почало те козенятко блеяти. Покликав я її й спитав: "Звідкіль те козенятко? Чи воно, бува, не крадене? Віддай його назад панам, бо ми не маємо права їсти крадене."

14 А вона до мене: "Таж мені його дали поверх платні!" Але я не йняв їй віри й наказав віддати його панам. Мені соромно було за те перед нею. Тоді вона мені сказала: "І де вони оті твої милостині? Де вчинки твоєї праведности? Адже знати, що це вони довели тебе до цього."