«Ось дівиця зачала, і породить сина і дасть йому ім'я Еммануїл. Молоком і медом буде він живитись, аж поки не навчиться цуратися зла й вибирати добро.» (Книга пророка Ісаї 7:14-15)

Книга пророка Ісаї 57

Глава:

Нові погрози проти негідних провідників

1 Праведник гине, і ніхто на те уваги не звертає. Побожні люди з землі зникають, та ніхто не вважає, що з-за зла праведник щезає,

2 щоб увійти у спокій. Усі, що правою дорогою ходили, спочинуть на своїх ложах.

3 Ви ж, діти чарівниці, приступіть сюди, ви кубло перелюбника й блудниці!

4 З кого ви смієтеся? На кого роззявляєте рота, висолоплюєте язик? Чи ж ви не діти непокори, не кубло ложі?

5 Ви, що яруєте коло дубів, під кожним деревом зеленим, що ріжете дітей у долинах та по розщілинах у скелях!

6 Гладке каміння коло потоку - твоя доля, вони - вони твій жереб. Їм теж ти виливаєш ливні жертви, приносиш дари. На це б я мав дивитися спокійно?

7 На високій, на стрімкій горі ти розставляєш твоє ложе; туди також сходиш приносити там жертви.

8 За дверима й за одвірками ти кладеш свій знак. Так! Віддалившись від мене, ти відкриваєш твоє ложе, сходиш на нього, його розширяєш. Зговорюєшся з тими, з якими ти любиш злягати, й оглядаючи відзнаки, множиш свої блудування.

9 Ти бігала до Молоха з пахучим миром, на пахощі ти була щедра, ще й слала послів у краї далекі, ти пускала їх аж до Шеолу.

10 Втомлялася премногими твоїми дорогами, одначе не казала: "Годі!" Ти завжди знаходила в руці у себе силу, тому й не знемагала.

11 Кого злякалася, кого боїшся, що мене зреклася, так що й не згадувала більш про мене, не мала мене в серці? Невже ти не боялася мене тому, що я мовчав, заплющивши очі?

12 Та я відкрию твою справедливість і твої вчинки, що тобі не допоможуть.

13 Як заголосиш, не врятують тебе твої кумири: усіх їх розвіє вітер, рознесе подув. Хто покладається на мене, успадкує землю, посяде мою святу гору.

14 І скажуть: "Прокладіть, прокладіть, стеліть дорогу, заберіть усяку перепону з дороги мого люду!"

15 Так бо говорить Всевишній, Вічноживий, Святий на ім'я: «Я живу високо у святині, та й із скрушеним і смиренним духом, щоб оживляти дух смиренних, щоб оживляти серце скрушених.

16 Не довіку ж бо я судитись буду, ані повсякчасно гніватись; бо інакше знемігся б дух передо мною і душі, які я створив.

17 За гріх зажерливости його я гнівався і, окрившися, бив його у гніві; а він, відвернувшись, пішов дорогою свого серця.

18 І бачив я його дороги. Я вилікую його, буду його водити, дам йому знову мою повну втіху, йому та його зажуреним.

19 Вчиню хвалу на їхніх устах: Мир, мир! - і тому, хто далеко й хто близько, - каже Господь: - Я його оздоровлю.

20 Безбожники ж - немов розбурхане море, що втихомиритись не може, а хвилі його викидають багнюку й болото.

21 Немає, каже Бог мій, для злих миру.»