«І прийшов Ангол Господній з Ґілґалу до Бохіму, та й сказав: Я вивів вас із Єгипту до того Краю, що присягнув був вашим батькам. І сказав Я: не зламаю Свого заповіту з вами повіки!» (Книга Суддів 2:1)

Побожне заохочення до Святого Причастя

Голос Христа
Приходьте до Мене всі струджені і обтяжені, а Я вас заспокою, каже Господь (Мт. 11,28).

Той хліб, що Я його дам, це Моє Тіло на те, щоб світ жив (Йо. 6,51).

Прийміть і їжте, це Моє Тіло, що буде за вас видане; робіть це на спомин про Мене (Мт. 26, 26; 1 Кор. 11,24).

Хто їсть Моє Тіло і п’є Мою Кров, той пробуває в Мені, а Я в ньому (Йо. 6,56).

Ті слова, що Я їх сам сказав, є духом і життям (Йо. 6,63).

З якою ж великою шаною треба приймати Христа

Слова учня
Це Твої слова, Христе, віковічна Правдо. Хоч Ти не промовив їх одночасно й хоч не записані вони в одному місці.

Але тому, що вони Твої слова, вони правдиві. Я мушу їх усіх прийняти вдячно і вірно.

Вони Твої, і ти їх сказав, але ці слова також і мої бо Ти промовив їх для мого спасіння.

Радо приймаю їх із Твоїх уст і бажаю, щоб вони міцно закарбувалися в моєму серці.

Такі милі слова, повні насолоди і любови, захочуть мене, але гріхи тривожать мене і нечиста совість не допускає до того, щоб прийняти такі великі таїнства.

Твої солодкі слова закликають мене, але велика сила гріхів мене пригнічує.

Велиш, щоб я з упованням приступив до Тебе, якщо хочу мати в Тебе свою частку, і щоб прийняв поживу безсмертности, якщо бажаю вічного життя та слави.

Приходьте, кажеш, до Мене всі струджені і обтяжені, а Я вас заспокою (Мт. 11,28).

О, яке солодке і миле слово для вуха грішника, яким Ти, Господи Боже мій, запрошуєш нужденного бідака до причастя Твого Найсвятішого Тіла!

Але, Господи хто я такий, щоб смів приступити до Тебе?

Ось високі небеса не можуть обняти Тебе, а Ти кажеш: «Приходьте до Мене всі!»

Що означає така премилостива ласкавість і ці приятельські запросини?

Яким чином я зважусь приходити до Тебе, коли й так нічого доброго за собою не чую, щоб міг осмілитися на це?

Яким чином міг би ввести Тебе у свою домівку, коли я так часто ображав Твоє наймилостивіше лице? Ангели й архангели віддають Тобі поклони, бояться Тебе святі і праведні, а Ти кажеш: «Приходьте до Мене всі».

Якщо Ти, Господи, не казав би того, хто йняв би віри, що це правда?

А коли Ти не велів би, то хто зважився б приступити?

Ось Ной, муж праведний, сто літ працював на будові корабля, щоб із кількома своїми близькими родичами врятуватися.

А я, яким чином зможу лиш за одну годину так приготуватися, щоб міг побожно прийняти Творця світу?

Мойсей, Твій великий слуга і Твій єдиний приятель, збудував ковчег завіту з непорохнявіючого дерева і позолотив його щирим золотом, щоб зложити на нього таблиці закону.

А я, порохняве створіння, зважуся так легко приймати Тебе, Законодавця і Творця життя?

Соломон, наймудріший між ізраїльськими царями сім літ будував величний храм на хвалу Твого Імени і вісім днів святкував празник його посвячення.

Він приніс тисячу мирних жертв і під звуки труб та зі співом велично поставив ковчег завіту на місце яке було приготоване для нього.

А я, нещасний і найбільший бідолаха з усіх людей яким способом мою вести Тебе у свою домівку, коли я ледве пів годинки вмію провести побожно. О, якби я хоч раз тієї пів годинки був побожний, як треба!

О, Боже мій! Скільки то вони старалися і натрудилися, щоб Тобі було мило!

Ой, леле! Яке малесеньке те, що я роблю! Яку малу хвилинку я віддаю для того, щоб приготуватися до Святого Причастя!

Рідко коли я можу зібрати всі думки докупи, і ще рідше буваю свобідний від усякого розсіяння думок.

І певно, що перед милостивим лицем Твого Божества не повинно в мене виринати жодної негідної думки, також жодне створіння не повинно займати мене, бо я маю приймати в гостину не ангела, але Господа ангелів.

Та ще й дуже велика є різниця між ковчегом завіту, з його святощами і Пречистим Твоїм Тілом, з його немовними силами, між тими старозаконними жертвами, прообразами прийдешнього, і правдивою жертвою Твого Тіла, що сповнила всі старозавітні жертви.

Так чому ж я перед Твоїм пресвятим лицем ще більше не запалююся жаром побожности?

Чому я не приготовляюся з ще більшою пильністю до прийняття Твоїх, Господи, пресвятих Дарів, коли ті старозавітні святі патріархи і пророки, царі й князі з усім народом виявили таку гарячу побожність для богослужіння.

Вельми побожний цар Давид танцював з усієї сили перед ковчегом Божим, згадуючи про добродійства, які були зазнали колись батьки.

Велів справити всякого роду інструменти, написав псалми і казав їх співати з веселістю, і сам раз у раз співав, виграваючи на арфі, натхненний благодаттю Святого Духа.

Він навчив ізраїльський нарід усім серцем хвалити Бога, день у день благословляти і величати Його гармонійно, мов одними устами.

Якщо тоді процвітала така велика побожність і була пам'ять про Божу хвалу перед ковчегом завіту, яку ж велику честь і побожність мушу мати тепер я і ввесь християнський нарід перед лицем таїнства, у хвилі прийняття найсвятішого Тіла Христового!

Багато людей бігає по всіх усюдах, щоб поклонитися мощам святих і з зачудованням слухають оповідь про їхні діла, оглядають величні будівлі їхніх храмів і цілують святі їхні кості, обвиті шовком і золотом.

А ось тут, переді мною на престолі, перебуваєш Ти, Боже мій, Найсвятіший, Творче людей і Господи ангелів!

При таких оглядинах нераз буває тільки людська цікавість та невидана ще новина, тому вони приносять невеличкий овоч переміни на краще, а найбільше тоді, коли буває така легкодумна біганина без правдивого сокрушення серця.

А тут, у таїнстві Святого Причастя, перебуваєш увесь, мій Боже і людина Христе Ісусе; скільки разів тут достойно і побожно приймається Тебе, збирається рясний овоч вічного спасіння.

Але сюди не приваблює ніяке легкодумство, ні цікавість, ані змисловість, тільки сильна віра, побожна надія і щира любов.

О, невидимий Боже, Творче світу, як чудово Ти з нами поступаєш! Як любенько і ласкаво Ти дбаєш про своїх обранців, що їм даєш себе у таїнстві споживати!

Бо це перевищує всякий розум, це нечуваною силою притягує до себе побожні серця і запалює їхню любов.

Бо ті правдиві вірні Твої раз у раз черпають велику ласку побожності й любов чесноти.

О, чудова і таємна ласка таїнства! Тебе знають тільки Христові вірні, а невірні і гріховні прислужники не можуть тебе зазнати!

У цьому таїнстві дається духовна благодать, а втрачена сила душі обновлюється, і краса її знівечена гріхом повертається знову.

Та благодать нераз буває така велика, що з усією повнотою тієї побожності, влитої в душу, не тільки ум, але і немічне тіло чує, що прибуло йому більше сил.

Однак треба бути дуже м’яким серцем і жаліти за нашу байдужість і недбайливість, що надто мале бажання спонукає нас до того, щоб приймати Христа. А на Ньому основується вся надія і заслуга тих, що прагнуть спастися. Бо Він наше освячення і спасіння. Він утіха для мандрівників на дорозі життя і вічна розкіш святих.

Так, треба сприймати все серцем, хоч багато людей так мало зважає на це спасенне таїнство, що звеселяє небо і ввесь світ спасає.

Ой леле! Сліпото і закам’янілосте людського серця, що так мало пильнуєш того невимовного дару, та ще й у щоденній буденності виявляє байдужість до нього.

Бо коли б це найсвятіше таїнство тільки в одному місці правилося і тільки один-однісінський на світі священик освячував його, як гадаєш, чи не бажали б люди всім серцем дістатися до того місця і до того священика, щоб могли побачити, як відправляються Божі таїнства?

А тим часом священиків є багато і в багатьох місцях Христос приноситься в жертву, щоб благодать і любов Божу до людини тим більше видно було, чим далі Святе Причастя поширене у світі.

Дяка Тобі, преподобний Ісусе, віковічний пастирю, за те, що зволив єси нас, бідолашних і вигнанців, покріпляти своїм дорогоцінним Тілом і Кров’ю, і до приймання того таїнства ще заохочуєш словами зі своїми власних уст, коли кажеш: «Приходьте до Мене всі струджені і обтяжені, а Я вас заспокою».

(Уривок з книги «Наслідування Христа» Тома Кемпійський)