Про щире бажання виправити своє життя

Будь чуйний і пильнуй у службі Божій, постійно думай про те, чому ти сюди прийшов і для чого покинув світ? Чи не для того, щоб жити для Бога і стати духовним чоловіком?

Тому рвися до поступу, бо незабаром дістанеш винагороду за свої труди, і тоді вже не буде в тебе ані страху, ані болю.

Тепер хвильку попрацюєш, а знайдеш довгий відпочинок і навіть віковічну радість.

Якщо вірно і щиро витримаєш у праці, то й Бог, без сумніву, буде вірний і щедрий у подяці.

Маєш триматися певної надії, що доб’єшся перемоги; але не треба ставити самовпевненим, щоб часом не зледащіти або не загордився.

Колись один чоловік, який часто в тривозі між страхом і надією боровся з різними думками, молячись у церкві перед престолом, так роздумував і промовляв: "О, якби ж то я знав, що витримаю до кінця!"

І враз почув у серці відповідь Божу: "А якщо б ти це знав, що робив би тоді? Роби тепер і будеш цілком певний! "

І враз, утішений і підбадьорений , він поклався на волю Божу, а тривожна непевність щезла.

Він не хотів більше цікавитись і питатися, а намагався сам доходити до розуміння, яка єсть Богу мила і свята воля Божа, щоб почати і завершити всяке добре діло.

"Уповай на Господа і добре чини, - каже пророк, - заселяй землю, і поживишся її багатством" (Пс. 36:3). Є одна річ, яка стримує від поступу і щирої поправи багатьох людей, - це страх перед труднощами і боротьбою.

Бо найбільше ті поступають у чеснотах, хто мужньо намагається робити те, що для них є найтяжче і найнеприємніше.

Адже людина тим більше поступає вперед і тим вищої заслуговує ласки, чим більше перемагає себе і вмертвляє своє серце. Та не всі люди однаковою мірою мають що поборювати і вмертвляти.

Однак пильний борець, хоч би він у собі мав і багато пристрастей, буде успішніше поступати вперед, аніж інший чоловік, моральний, але не такий беручий до чеснот. Дві речі стають у природі на шляху до виправлення: силоміць відірватись від того, до чого тягне зіпсована природа, і запопадливо плекати ту чесноту, якої комусь найбільше не вистачає.

Старайся також найбільше того остерігатися і те поборювати, що тобі частіше не подобається в інших людях.

Усюди дбай про свій поступ; тож коли бачиш або чуєш добрий приклад, хай він тебе схиляє до наслідування.

А коли завважиш щось погане, остерігайся робити таке саме; або ж коли ти вже вчинив таке, старайся чимскоріше виправитися.

Під яким кутом зору ти оцінюєш інших людей, так само інші оцінюють тебе. Як мило і гарно дивитися на жваву та побожну, обичайну та карну братію.

А як сумно і гірко споглядати, як вона неподобно поводиться, як вона не виконує того, до чого її покликано!

Як-то шкідливо занедбувати обов’язки свого звання, а схиляти своє серце до того, що нам не вільно!

Пам’ятай про свою постанову, яку ти зробив, і постав собі перед очима образ Розп’ятого.

Коли глянеш на життя Ісуса Христа, маєш багато чого стидатися; що ти ще не постарався про те, аби стати подібним до Нього, хоч вже давно вступив на Божу дорогу.

Чернець який щиро і побожно роздумує над найсвятішим життям і муками Господніми, знайде в них доволі всього, що для нього пожиточне і конечне, і не потребує шукати чогось кращого поза Ісусом.

О, коли б Ісус розіп’ятий увійшов у наше серце, як скоро і наскільки ми стали б ученішими!

Ревний чернець все радо зносить і приймає, що йому кажуть. А недбалий і лінивий – терпить прикрість за прикрістю, і з усіх боків щось тисне його: бо в серці немає втіхи, а шукати її в світі йому не вільно.

Чернець, який не живе за правилом, виставляє себе на тяжкий упадок. Хто шукає більшої свободи і вигоди, той буде постійно в скрутному становищі, бо ні перша, ні друга річ не догодить йому.

А що роблять інші ченці, які підлягають гострим монастирським правилам? Вони рідко виходять з дому, живуть самотньо, нужденно їдять, ходять у грубій одежині, багато працюють, мало говорять, пізно лягають спати, встають удосвіта, довго моляться, часто щось читають і в кожній речі дотримуються правил.

Глянь на картузіян, цистерсів, на ченців і черниць різних уставів, як вони щоночі встають і співають псалми Господові.

І тому було б ганьбою для тебе, якщо б ти мав лінуватися до цієї святої справи, коли такий великий чернечий хор став хвалити Бога.

О, якби-то не треба було нічого іншого робити, як тільки всім серцем і устами хвалити Господа, Бога нашого!

О, якби ти ніколи не потребував ані їсти, ані пити, ані спати, а міг безупинно віддаватися лише духовним справам!

Тоді був би ти далеко щасливіший, ніж тепер, коли з якої-небудь потреби мусиш служити тілу.

Якби не було тих конечних потреб, а тільки духовна пожива для душі, якої ми, на жаль, досить рідко коли шукаємо.

Коли людина дійшла до того, що вже ні в якому створінні не шукає для себе втіхи, тоді допіру вона починає мати сердечне уподобання в Бозі: тоді вже вона буде вдоволена всім, що випаде.

Тоді вона не буде ані тішитись чимось великим, ані над малим сумувати, але цілком буде уповати на Бога, який є для неї всім у кожній речі: для неї по правді ніщо не гине і не вмирає, бо все живе для Нього і жваво слухає в мить Його святої волі.

Завжди пам’ятай про кінець та про те, що змарнований час вже не вернеться ніколи. Без запопадливості та пильності ніколи не набудеш чеснот.

Як почнеш холонути до них, будеш зле почуватися.

Але якщо щиро старатимешся, знайдеш святий спокій і почуєш, як-то праця стає щораз легша, завдячуй ласці Божій і твоєму замилуванню в чесноті.

Чоловік, охочий і пильний, до кожного діла готовий.

Набагато важче чинити, опір хибам і пристрастям, аніж упрівати від тяжкої фізичної праці.

Хто не вистерігається дрібних хиб, помалу впаде в великі.

Завжди будеш тішитись ввечері, якщо день із користю перебудеш.

Пильнуй себе, заохочуй до праведності, упоминай; і хай діється з іншими, що хоче, а ти не опускайся.

Наскільки поступиш уперед, настільки сам себе присилуєш. Амінь.

(Уривок з книги "Наслідування Христа" Тома Кемпійський)