Біблія багато разів подає приклади негативної заздрості. Що більше, нею позначені переломні моменти падіння людини в історії спасіння. Слід почати з того, що Святе Письмо бачить причину людського гріха і зневолення смертю у заздрості диявола й додає, що її зазнають ті, які до нього належать (див. Муд. 2, 24). Подібно як і любов, що воює зі смертю, так само і заздрість користується нею. Першим наслідком первородного гріха є заздрість Каїна до Авеля, що призвело до першого в історії братовбивства. Заздрість братів знаходиться в основі планів вбивства Йосифа, результатом яких була продаж Йосифа в єгипетську неволю.
Особливо виразним прикладом такої постави є темна заздрість царя Саула до Давида. Саул - Божий помазаник через свою невірність втрачає підтримку Бога і стає заручником страху - заздрості до успіхів Давида. Любов натовпу до Давида після його перемоги над Голіафом засліплює і засмучує Саула. Він говорить: йому бракує тільки царства... А в Ізраїлі царська гідність була справою не людей, а Божого обрання. Якщо би Саул був Божою людиною, то разом з усім Ізраїлем радів би перемогами Давида. Злий дух, дух заздрості підмовляє його вбити Давида, і жодні раціональні аргументи тут не допоможуть. Навіть прояви лояльності і любові зі сторони Давида неспроможні переконати одержимого заздрістю царя, який вкінці зазнає ганебної поразки і смерті на грані самовбивства.
Позицію заздрості зустрічає також Ісус серед своїх учнів, коли двоє з них просять Його дати їм перші місця в Його царстві. Як почули це десятеро, стали гніватися на обох тих братів(пор. Мт. 20, 20-24). Це класична реакція заздрості, яку породжує почуття страху втратити своє становище. Господь дає їм незвичайне повчання, показуючи, що Його царством керує не насилля, захланність і неподільно пов'язана з ними гордість. Ісус кличе їх і говорить: Ви знаєте, що князі народів панують над ними, а вельможі їх тиснуть. Не так буде між вами, але хто великим із вас хоче бути, хай буде слугою він вам. А хто з вас бути першим бажає, нехай буде він вам за раба. Так само й Син Людський прийшов не на те, щоб служили Йому, а щоб послужити, і душу Свою дати на викуп за багатьох! (Мт. 20, 25-28). Євангелисти Матей і Марко зазначають, що Ісус був виданий на хресну смерть саме через заздрість архієреїв (пор. Мт. 27, 18; Мк. 15, 10). Отже, в найважливішій події в історії спасіння заздрість у своїй крайній формі відіграє фундаментальну роль.
Різні обличчя заздрості
Заздрість може приймати найрізноманітніші форми і породжувати різні вчинкові гріхи - від малих, часом навіть схвалюваних, до найбільших, від яких в жилах холоне кров. Ми не ставимо перед собою завдання заглиблюватися в психологію заздрості. Залишаємо це психологам, які цій темі присвятили багато часу. Хочу лише підкреслити два підставові механізми заздрості, які витікають з її духовних фундаментів.
Перший - коли людина порівнює себе з іншими. На перший погляд це не є злом, бо може спонукати людину до здорового суперництва і отримання щораз кращих результатів. Але духовні вчителі кажуть, що ця дорога згубна, бо завжди веде до двох фальшивих постав: вивищення над іншими - якщо в процесі порівняння відкриваємо, що ми кращі, або до пригнічення - якщо ми гірші. По своїй суті порівняння є знаком невіри у власну неповторність і неповторність кожної людини в очах Бога, є наслідком невіри в Його безумовну любов.
Св. Павло у введенні до гімну про Ісуса Христа в Листі до Филип'ян перестерігає передневластивим суперництвом (пор. Фил. 2, 3). Це невластиве суперництво - eritheia, - якщо скористаємось біблійними коментарями, є устремлінням ствердити своє "Я" коштом інших. В самих лагідних формах воно конкретизується у дискредитуванні інших людей у моєму серці й осудженні їх, що веде до ствердження: "Я і так від нього (неї) кращий (краща)", що слід парафразувати на: "Я вартий любові більше, ніж він (вона)". Цей рівень функціонує також у площині заздрості за власне майно, яке дає почуття безпеки і значущості. "Навіть якщо я маю менше, то принаймні здобув це чесним шляхом..."
Другий - лякливе переконування себе самого щодо власного становища і гідності, постійне шукання підтверджень і доказів, що мене люблять. Це глуха вулиця, що веде до заздрості і розпачі, - аж до злочинів. Жодні докази не ведуть нас до любові. Єдиною певністю, що мене люблять, може бути лише певність віри. Якщо перестаємо вірити в любов, то нас вже ніщо не переконає. Тільки любов бачить любов, тому що заздрість сліпа. І це драма багатьох людських зв'язків, особливо подружніх.
Існує певна група людей, яким особливо важко повірити в любов, - це ті, які отримали рани в дитинстві саме тоді, коли найбільше довіряли любові. Вони постійно не вірять, що їх хтось любить, постійно шукають підтверджень. Якщо щось підказує їм, що може бути інакше, то це їх лякає чи навіть упевнює, що їх відкинули. Саме в таких випадках проявляється підступна, демонічна природа заздрості, яка нищить те, що ми хочемо врятувати любою ціною.
Повернімося до Божого слова. Цікаво, що св. Павло, осуджуючи заздрість взагалі, в одному випадку ставиться до неї толерантно. Що то за випадок? Йдеться про те, що дехто проповідує Христа через заздрість до св. Павла (див. Фил. 1, 15). Апостол не схвалює таке мотивування, але радіє, що чи облудно, чи щиро, Христос проповідується (Фил. 1, 18). Може видаватись, що за радістю св. Павла стоїть своєрідний фанатизм. Кожний засіб є добрим для проповідування Євангелія. Але ні! Св. Павло переконаний, що Ісус Христос має силу лікувати заздрість, бо Він є тим, хто нищить гріх світу. Керигма, яка має силу збуджувати віру в любов Бога в Ісусі, лікує людину від заздрості, бо тільки Ісус може її вилікувати, тому що Він сягає самого джерела заздрості. Ісус прийшов знищити діла сатани, одним з архітворів якого є заздрість. Він упав жертвою заздрості, щоби подолати її на хресті молитвою за своїх ошуканих дияволом переслідувачів - Ісус, який нікому не заздрить, у своїй святій заздрості прагне спасіння всіх людей.