Про боротьбу з грошолюбством

Не дбай про гроші: вони шкодять душі, а що дорожче від неї?

Бідний монах, що смиренномудро мовчить, кращий від багатого, сповненого гордости і пихи.

Хто любить золото – не буде виправданий, а хто любить Господа – буде благословенний. Хто покладає надії на золото – пропаде, а хто на Господа надіється – спасеться.

Якщо полюбиш гроші, підеш звідси з нічим; якщо возлюбиш убогість, не втратиш небесного багатства.

Якщо полюбиш убогість, то проженеш демона бліду.

Хто в своїй келії переховує золото, набуває пристрастей зарозумілості й непослуху. А хто до своєї скарбниці збирає молитви й милостині, - той багатіє в Бога. Хтось складає гроші, а ти, монаше, збирай молитви й милостині.

Будемо шукати лише найпотрібнішого; все зайве відволікає і не приносить користи.

Монах, що прагне одержати родинний спадок, впадає у спокуси; а той, що прагне Господа, - спасеться.

Не кажи: "Що їстиму, коли буду старий?" Нам заборонено дбати про день завтрашній, а ти вже переймаєшся старістю. Будемо шукати перше Царства Божого та його справедливості, а все те над докладеться (Мт. 54:23). Якщо не шукаємо його насамперед, то очевидно, що й не дбаємо про це. Отже, залиши на Господа свою турботу, і Він тебе підтримає (Пс. 54:23).

Захланний монах – безплідна пальма, а незахланний – мов підстрижена пальма, що росте вгору.

Прив’язаний до речей монах подібний до яструба, що літає з путами на ногах: де б не присів, - враз заплутається. А не прив’язаний до речей – те саме, що подорожній,- завжди готовий вирушити в дорогу.

Золото не дає терпеливості; віра – надійне підґрунтя тому, хто її набув.

Чому не позбуваємося зайвих клопотів, чому не звільняємося від тягаря земних речей? Чи не знаєте, що двері вузькі й тісні та що грошолюбці не ввійдуть ними? Бог любить убогих, які з доброї волі ради Христа живуть у нестатках і скорботах, подвизаються, чувають, багато й тяжко терплять. Хай твоя рука не протягується, щоби брати, а для того, щоб давати (Сир. 4:31).

Пристрасть грошолюбства найнебезпечніша, бо вона – корінь усього лиха (1 Тим. 6:10). Чи не хочете знати, чим викорінюється ця пристрасть? – Тим, щоб усім серцем і всією душею покладати надію на Бога.

Декому з братів лукавий понад міру піддає охоту до праці. Звідси постає пристрасть грошолюбства. Уражений цим коренем усякого лиха монах уранці набагато раніше береться до роботи, а ввечері пізніше від усіх припиняє її. Не дбає такий про молитву і службу Божу, а в соїй захалності віддається лише праці. Коли дзвін скликає на службу Божу, такий брат приходить останнім і шукає приводу, аби піти з церкви раніше від усіх. – Коли зауважиш це за собою, пильнуй, щоб не віддатися цілковито недозволеному і не втратити свого покликання. А ворог на цьому не зупиняється. До кого знаходить доступ, збиває з правильної дороги, намовляючи: "Працюєш ти, працюєш, а майже нічого не маєш; піди навчися ремесла, що давало б тобі більший прибуток". Не розібравшись, дехто з братів іде за тим у світ та й залишається там назавжди. Отже, будь обережним.

Невинність полягає не тільки втому, щоб утримуватися від блуду і тілесних потіх, але щоби бути вільним і від інших пристрастей. Захланний, скупий, грошолюбець – не невинний. Якщо одного полонять тілесна врода, то цього гроші; і останній є набагато більше грішним, адже не має, як перший, природної до гріха спонуки. Пристрасть до грошей – протиприродна, спонукає її не наше єство, а хибне волевиявлення, тож той, хто з власної волі піддається їй, - грішить непростимо.